Чорна рада

Се тії, що впрохались у батька Хмельницького на Вкраїну! А якби не пустив, то попропадали б з голоду в Польщі! - Цитьте, цитьте, горлатії ворони! - озвались тут деякі з кармазинів.- Дайте й нам що-небудь вимовити. Невже ви хочете, щоб за вашого війтенка отець силовав одним одну дочку? - Який,- кажуть,- враг просить його силовати? Вона з дорогою душею піде! - Чого ж се так? - одвітують кармазини.- А може, й гарбуза втелющить! - Гарбуза? Ні, не гарбузом тут пахне, коли сама дала війтенкові каблучку. - Годі, годі квакати! - кажуть кармазини.- Побачимо ось, чия візьме. - Розводьте бійців! - кричать інші. - Як же їх розводити, коли не згодились, чи на пістолях, чи на шаблях? Нехай розсудить панотець. Скажи нам, будь ласка, панотче,- обернулись до Шрама,- як лучче дознати суда божого, чи пістолями, чи шаблями? От брат стає за сестру, а жених за себе і за все міщанство. Коли жених поляже, нехай потішаться кармазини; як же поляже кармазин, тоді дочку нам подавай, хоч лусни! Не сховаєшся од нас ні за високими ворітьми, ні за привілеями! - О, щоб вас господь побив праведним громом! - каже тоді Шрам. - За що се ти нас так проклинаєш? - каже, зумипшись, громада. - О голови, сліпії і жорстокі! - глаголе знову Шрам.- Як збирається на небі хуртовина, то й звірюка забуде свою ярость; а ви перед самою бурею заводите криваві чвари! І помчавсь од них необзир. У Борзні заїхав Шрам одпочити до сотника Білозерця. Білозерець був старосвітський сотник, іще-то з тих, що перші озвались потиху до батька Богдана:

«Єднай, батьку, Україну, а ми тебе виручимо». Так знав його Шрам добре, і були вони приятелі. Тілько що доїжджає до воріт, аж сотник виїжджає з двору. Пізнав Шрама і сам не знав, що робити од радості. - Ну, батьку,- каже,- у саму годину завітав ти до нас у гості! - Бачу, я й сам. Бодай лучче нічого не бачити! - Куди ж отес? - Да в Батурин же, до навісного діда Васюти. - Е, уже раду рушили! - Як? - А так. Ось заїдьмо лиш до господи. Заїхали, ввійшли до світлиці, сіли кінець стола. Тоді Білозерець і почав розказовати. - Так і так,- каже.- Навісноголовий Васюта коверзовав, коверзовав, далі таке вигадав, що ледві и сам не пропав. «Присягайте мені,- каже,- на послушенство гетьманське, а не присягнете, то тут вам і капут!» Наустив вражий дід піхоту да хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула. От як у нас тепер завелось! - Да чого доброго й ждати од такого, що полизав лядських полумисків? - каже

Шрам.- Уже коли ти був раз Золотаревським, то Золотаренком ізнов не будеш! Ну, що ж старшина? - А старшина,- говорить Білозерець,- почала його усовіщувати: «Побійся бога! Чи тобі ж довго жити на світі? Нехай би молодшії гетьмановали. Ей, пане полковнику!

Не удавай Сомка на Москву зрадником! Держись за його; то ще й сам, і всі ми поживемо з упокоєм». Куди! Розходивсь наш дідуган: «Скоріш у мене волосся на долоні виросте, ніж переяславський крамар буде гетьманом! За мене бояре на

Москві тягнуть, за мене Брюховецький з запорожцями стоятиме. Ось я послав уже посланці до Зінькова».- «Не йми, - кажуть йому, - віри запорожцям: вони тебе уочевидьки ошукують. Приїжджають до тебе з Січі задля узяття тілько подарунків.

Ми тебе гетьманом, ми тебе гетьманом оберемо!» А там своє на умі. Хіба не знаєш, яким вони духом на городову старшину дишуть? Се в їх обичай давній!» Де тобі! І слухати не хоче. Як ось і гонці з Зінькова. «А що?» - «Еге! - кажуть.- Прощайсь, пане полковнику, з гетьманством. Там запорожці таке провадять, що аж слухати сумно».- «А князь же що?» - «А що князь? Князь із запорожцями запанібрата, а твої подарунки прийняв у сміх, бо в його й свого доволі». Васюта й руки попустив. Тоді старшина за його, а піхота й собі потягла за старшину; та до того прийшлось, що трохи сам Васюта не наложив головою. Як ось од Сомка лист до

Васюти. - Од Сомка? - питає Шрам, здивовавшись. - Од його самого, од Якима Сомка. - Із Переяслава? - Ні, із Ічні. Сомко вже в Ічні. - Не сподівавсь я, - каже Шрам,- щоб Сомко так скоро переміг себе. - Еге! - одвітує Білозерець.- Крута година наступила. Пише до Васюти: «Во ім'я боже, ти, пане полковнику ніженський, і всі, під його рукою будучії, послухайте мого голосу, не погубляйте отчизни. Чи вам,- каже,- лучче оставатись під рукою свинопаса Іванця, чи під лицарською рукою переяславського Сомка? Забудьмо всякі чвари. Не час нам тепер враждовати, час за козацьку честь постояти. Я,- каже,- жду в Ічні. Хто єсть вірний син своєї отчизни, збирайтесь до мого боку. Не попустимо гетьманської булави в ледачі руки…» Бачить тоді Васюта, що нікуди дітись, давай старшину до Ічні прохати, да й рушили всі з Батурина. І я отеє, дещо впорядкувавши, туди ж іду. Так намовились між себе, щоб уже всіма голосами