Чорний іній

Він відчув, як усупереч його волі напружилися всі м'язи втомленого тіла, як поруч затамував дух Байда, який теж не відривався від бінокля. Тим часом три білі постаті, потупцювавши з півхвилини біля підніжжя пасма, зникли, проникнувши всередину, у якусь непомітну спостерігачеві порожнину.

За ті кілька хвилин, на які вони зникли з поля зору, вихор здогадів пронісся в голові Щерба. Коли ж за десять хвилин німці знову виникли в окулярах бінокля і так само розміреною ходою з інтервалом в три метри, за статутом, подолали зворотну путь, він зрозумів, що в основі крайньої скелі розташований пост візуального спостереження. Огляд звідти був чудовий — вся східна напівсфера морського та повітряного простору, весь льодовик на заході. Лише північний напрям, загромаджений горами, та, напевне, прибережний пак були поза їхнього досягу. Але Щербо нарешті побачив шанс. Невеликий, майже поза здоровим глуздом, проте він давав якусь надію.

Як болить поперек!.. Що вдієш, у нашій справі це — справа звичайна. А комбінація має бути далекосяжною й без проколів. Вони, може, не знають, що таке єдиний шанс. В його очах спалахнув жорсткий зблиск. — Ми їм це покажемо!

13

«Для багатьох природа під час війни перестає існувати. Ми все починаємо сприймати крізь призму військової раціональності. Психіка налаштована вузько однолінійно, і картина світу спотворюється. Постає як продукт всушеної душі. Поки що мені щасливо вдається уникнути цього».

Коли рівно о 18.00 Щербо простежив зміну поста, то побачив чотирьох, що вийшли зі скелі й стомлено ковзали до барака. Він остаточно утвердився в своєму плані.

Четверо. П'ятий розвідний... Заступають на добу. Зі скелі носа не висувають. Напевне, існує телефонний зв'язок з бараком. Всередині повинен бути кулемет... можливо, крупнокаліберний... їжу доставляють раз на добу, опівдні. Добова зміна — четверо, отже, всього караулу — дванадцятеро... До тих, що я нарахував, треба додати й цих...

З Байдою та старшиною вони обміркували деталі.

— Джафар, Сиротін! — карбуючи слова, покликав Байда. В сірих очах його спалахнув злий вогник. — Є можливість розім'ятися. За нашою норою дійти до краю плато та спробувати визначити, чи видно фашистам звідти, з поста, край узбережжя. Це перше. Друге: необхідно потай обстежити можливість підходу до їхнього поста з нашого напрямку. Поки що — спостереження. Просуватися доти, доки виникне ризик бути поміченими. Тоді — назад. Все.

Багатогодинне перебування у вологій норі з двома сухарями в шлунку породили в Сиротіні лють. Спочатку він заздрив тим, хто розкошував всередині барака, гріючись біля вогнища. Проте заздрість не позбавила його далекоглядності. Він пам'ятав, що тим, які сидять у теплі, жити залишилось не так уже й довго, що їх стережуть застуджені й голодні вовки, до яких він зараховував і себе. Скоріше б дістатися до горлянки ворога. Тепер він уже хотів не так тепла, як смерті тих, хто сидить у теплі.

— Виходить, ми — вкриті памороззю білі вовки... а ті... покірливі овечки? Ні-і, не туди тебе занесло, Жоро. Ні-і! — промугикав він уголос, важко хитаючи головою. — Бажання вбити — хіба це щось важить? Вирвати жало в цього гадючника — ось те, що нам треба. Щоб не наводили на мінні поля наші кораблі, щоб не збивали з курсу наші бомбовози, щоб не шпигували, не нишпорили у нашому ефірі, щоб скоріше закінчилася ця кривава бійня — ось для чого ми тут. А що доведеться при цьому вбити, так війна — нещадна. Може, за хвилину й моє прізвище викреслять з особового складу і впишуть у список втрат. Серед живих людей — мертве прізвище... Гаразд, може, ми й вовки, задубілі, голодні... А гадючник цей рознесемо на шмаття, дай тільки час. А вони, певне, там зажерлися й клянуть свого фельдфебеля лише за те, що кава холодна та «зюппе» малонаваристий...

... Щербо потер щоку зашкарублою від морозу рукавицею. Лють не проминала.

Чого так Джафар колупається? Примірюється, прикидає... Нічого їм звідти не видно. Нам зараз ліворуч, до їхньої стежки наблизитись треба, звідти підходи по поста продивитись. А сніг, як назло, перестав, і небо світлішає...

Раптом до вух долинуло далеке, ледь вловиме дзижчання. Мить він прислухався, намагаючись визначити природу звуку. Звук був металевий, важкий. Він звів очі до неба й побачив на норд-ості силует літака, який летів на малій висоті.