Читаем Чорний іній полностью

Айхлер гримав на полоненого, а Ланґер, наш лікар, втілення витонченості з салонним мундштуком у красиво окреслених вередливих губах, почав завдавати полоненому точно розрахованих ударів гнучким металевим прутом. Наче й бив не сильно, але удари були якісь страшні, шокові, після яких жертва тіпалася в конвульсіях. Напевне, він добре знав, куди б'є, його вища медична освіта, мабуть, допомагала йому в цьому. Я зазирнув йому в очі, і в мене виникло інстинктивне бажання пустити йому кулю межи очі. Ця людина відчувала невимовну насолоду. Майже те ж саме відбувалося і з Айхлером, який також озброївся прутом, і, розжаривши його на вогні, почав неквапно водити розпеченим кінцем по тілу полоненого. Лицем Айхлера повільно стікав піт, дихання стало уривчастим, а очі туманіли. Я не стерпів, витяг пістолета і почав вимагати припинити цю ганьбу, бо інакше я сам пристрелю полоненого. Але той вчасно знепритомнів, і їм довелося припинити своє паскудне заняття. Обидва вони були якісь осовілі і на диво однаково схожі на випотрошені опудала. Рухи їхні стали уривчастими й розкоординованими аж так, що довелося віддати наказ моєму денщикові доправити «панів офіцерів» у їхні кімнати. Я відчував до них відразу та ненависть, в моїх очах вони перестали бути чоловіками. Вони перетворили війну з драми й самопожертви на приватний бордель! Своїм садизмом вони обплювали наше Служіння!»

Але чому Айхлер так дивився на мене перед допитом?

В душі Йозефа Гревера знову заворушилося звичне відчуття, про походження якого він давно здогадувався. Це був страх. Страх перед химерою тієї таємної влади, яку — він тепер був упевнений в цьому — мав над ним гауптман Айхлер.

<p>20</p>

Іван Цвях сходив на льодовик. Сходження було важким. Він поспішав, але сили намагався берегти і тому шлях обирав максимально розважливо. Доводилося знімати лижі, видиратися на руках, відштовхуватись лижами, потім знову їх надягати. Це забирало багато часу. Гора стрімко обривалася на сході. Похмурі нунатаки утворювали своєрідні зазубні, за ними скрізь — припорошена снігом крига. Він помітив, що німці обійшли круглу вершину північніше, їхня лижня добре проглядалася. Біля одного з нунатаків вона розгалужувалася. Невже хтось зірвався? Подивитись треба. Зняти лижі. Обережно... уступи вузькі, лише кілька метрів... а навпроти крижаний хребет... стрімкий, собака, широкий та довгий, тягнеться аж до фіорду. Між нунатаками прірва... Треба підступити до провалля впритул.

Кригу припорошував сніг, заледенілий схил тамував підступність — не одразу помітиш і оціниш його стрімкість. Тонка снігова порохнява то збивалася у фірн, то підтавала. Однак підтавала не настільки, щоб черевики Цвяха провалювалися, й те, що він раптом послизнувся, було для Цвяха цілковитою несподіванкою. Сліди вели в нікуди. Але він не розгубився, а відразу ж плиском кинувся на кригу і потягнувся по ножа. Проте швидко вихопити ніж ніяк не вдавалося — піхви збилися далеко за спину. Поки він гарячково рвав комбінезон, силкуючись намацати ножа, його пронесло схилом метрів із десять. Він втратив дорогоцінні секунди, і швидкість ковзання так зросла, що коли, нарешті, вихопив ніж і відчайдушним зусиллям спробував врубати його в лід, з-під леза лише з хряскотом полетіли скалки криги. Він пролетів ще кілька метрів, перш ніж вдалося встромити ножа в кригу й зупинити своє стрімке падіння у прірву.

Якусь мить він лежав нерухомо, вчепившись у руків'я ножа, що стирчав з невеликої тріщинки в льоду. Потім розплющив очі й одразу ж побачив криваву пляму на кризі. Звідки кров? З носа. Напевно, коли падав, об автомат хряпнувся, хай йому грець!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах
Афганец. Лучшие романы о воинах-интернационалистах

Кто такие «афганцы»? Пушечное мясо, офицеры и солдаты, брошенные из застоявшегося полусонного мира в мясорубку войны. Они выполняют некий загадочный «интернациональный долг», они идут под пули, пытаются выжить, проклинают свою работу, но снова и снова неудержимо рвутся в бой. Они безоглядно идут туда, где рыжими волнами застыла раскаленная пыль, где змеиным клубком сплетаются следы танковых траков, где в клочья рвется и горит металл, где окровавленными бинтами, словно цветущими маками, можно устлать поле и все человеческие достоинства и пороки разложены, как по полочкам… В этой книге нет вымысла, здесь ярко и жестоко запечатлена вся правда об Афганской войне — этой горькой странице нашей истории. Каждая строка повествования выстрадана, все действующие лица реальны. Кому-то из них суждено было погибнуть, а кому-то вернуться…

Андрей Михайлович Дышев

Детективы / Проза / Проза о войне / Боевики / Военная проза