Чорний іній

Ця трійця божевільних слов'ян, що обстріляла нашу станцію, змогла підірвати дизель — тепер ми залишилися без електрики. Довелося перейти на акумулятори. Червоних ми, звісно, винищили. Однак, на жаль, є втрати і з нашого боку — п'ятеро загиблих. Про цей факт, я, зрозуміло, Центр не поінформував. Пізніше побачимо, як усе повиграшніше піднести керівництву. У моєму становищі це далеко не дріб'язок».

Гревер пригадав, як перестрибнув через нерухомі ноги пораненого, відтіснив плечем єфрейтора і кинувся до виходу. Потім будиночок метеостанції трусонуло від близького вибуху, і він зрозумів, що вони дісталися дизельної. Коли він вискочив назовні, без шапки, з пістолетом у руці, все скінчилося.

Хтось із солдатів, стоячи майже у прорізі дверей, обстрілював із ручного МГ простір зліва від себе. Гревер встиг помітити довготелесого десантника, що впустив автомат і мертво осідав на сніг. До нього було якихось півтори сотні кроків. А в двадцяти метрах від входу лежав другий. Сніг повільно падав з неба і танув на ньому, волога накопичувалася в долоні його простягнутої руки. На місці дизельної зяяла чорна вирва. Понівечений дизель, нахилившись, висовувався з-під купи почорнілих уламків, жалюгідний і недоладний. Поряд із снігу стирчав чийсь чобіт.

Далеко на воді самотньо похитувався мотобот, вітер і хвилі гнали його до протилежного берега. На кормовій банці вгадувалася нерухома постать солдата. З борту звішувалася чиясь голова.

А праворуч від входу він побачив двох своїх. Вони лежали поряд, голова одного з них упиралася в коліна другого. До нижньої губи цього останнього пристав згаслий недопалок сигарети. Вочевидь, вони були не готові до бою. Проґавили — і наклали головами. «Забули, де є, шмаркачі... Та ні, шмаркачами їх, мабуть, не назвеш, це обстріляні солдати. Радше ці десантники виявили неабияку моторність, і, хоч задум їхній був примітивний від першопочатку, треба віддати їм належне — билися вони хоробро...»

Далеко попереду нерухомо лежали ще двоє.

«Тепер я залишаю на станції відділення, перш за все, для контакту з «Фленсбургом» і зустрічі підводного човна. З морального погляду моя передислокація має легкий відтінок втечі. Але так може здатися лише дилетантові, і я сподіваюся,що старі солдати мене зрозуміють. Не паніка і не страх це — військова доцільність диктує нам спосіб дії».

Він поставив крапку і різко закрив зошит, щосили намагаючись не випустити на поверхню гостру дражливу думку: чи вдалося обер-фельдфебелю здійснити задумане? Чому група не сповіщає про себе?

43

Гауптман Айхлер утягнув голову в плечі.

«Шанси цих азіатських свиней нульові. Їхня мета — наша «Ретсель» і нова секретна радіоапаратура. Безсумнівно, ці молодчики з військової розвідки. Чи, можливо, навіть з НКВС. Надто делікатну справу доручили їм, будь-кого на таке не пошлють. Пропонувати їм здатися марно — фанатики режиму. То що ж, підкоритися долі? І опинитися в Сибіру? Знову холод і сніг? Почекаємо. Подивимося, як розвиватимуться події далі. Судячи з усього, цей офіцер у них командир, стратег операції. Це неважко визначити за поставою, обличчям, за очима. Він чимось скидається на нашого гнилого інтелігента Гревера, незважаючи на щетину та почорніле обличчя. Та я й сам, мабуть, гарний, ніде правди діти... Їх семеро. І якщо врахувати, що командир зазвичай очолює основні сили, то це всі. Або майже всі. Є ще ті, котрі обстріляли нас біля мисливської хижі. Вочевидь, що це зробили ті троє, які втекли з метеостанції. Наш доблесний командир навіть не зміг забезпечити утримання полонених під вартою! Напевно, вартові спали. Там, де немає переконаності, з'являється недисциплінованість. А від неї — лише крок до злочину. Але це так, побіжно... Якщо я повернуся, то поставлю всіх на місце. Всіх!