Дике полювання короля Стаха

— Я не п'ю, — з гордістю стиснув губи Берман-Гатевич. — Я кажу вам, вони не лишали навіть слідів за собою, і туман ховав ноги коней. І лице короля. Воно було зовсім спокійне, мертвотно-похмуре, сухе і зовсім-зовсім сіре, як туман. Найголовніше, вони приїжджали до палацу Яновських тієї ночі. Мені розповіли, коли прийшов, що опівночі загриміло кільце на дверях, і голос крикнув: «Романе у двадцятому коліні, виходь!»

— Чому Роман?

— Тому що Надія — останній нащадок Романа, якраз двадцяте його коліно.

— Не вірю, — знову сказав я, змагаючись до кінця, бо лице у Бермана справді було біле. — Давайте родословець Яновських.

Берман з готовністю витягнув якусь книжку і розгорнув пергаментну вкладку з «деревом гідності». І справді, дев'ятнадцять поколінь ішло від Романа Старого. Нижче дев'ятнадцятого коліна, знову Романа, був напис, зроблений дрібним почерком: «26 жовтня 1870 року народилася дочка моя, Надія. Останнє, двадцяте наше коліно, єдине моє дитя. Жорстока доле, зніми з нас свій прокльон, нехай загинуть тільки дев'ятнадцять поколінь. Змилуйся над цією маленькою крихіткою. Візьми мене, коли це потрібно, але нехай виживе вона. Вона ж остання з роду Яновських. Уповаю на тебе».

— Це батько її писав? — спитав я, розчулений, і подумав, що мені було в рік народження цієї дівчини вісім років.

— Так, він. Бачите, він передчував. Його доля — доказ правдивості легенди про короля Стаха. Він знав її, вони всі знали, бо прокльон висів над нащадками цих нещасливців, як сокира. Той збожеволіє, того вб'ють за гроші брати, той загине під час полювання. Він знав і готувався: забезпечив хоч мізерний, але дохід, знайшов загодя опікунів, склав заповіт (до речі, я боюся цієї осені, багато хто з Яновських не доживали до повноліття, а через два дні буде її день народження, вже двічі з'являлося дике полювання під мурами палацу). Роман ніколи не виходив уночі з палацу. Але два роки тому Надію Романівну взяла в гості її родичка по мамі, дружина шляхтича Кульші. Дівчинка затрималася у неї допізна. Роман був такою людиною, що дуже нервувався, коли її не було вдома. А будинок Кульшів був біля самої Велетової прірви. Він сів на коня і поїхав. Дівчинка повернулася додому з Ригором, сторожем Кульші. А пана нема. Поїхали шукати. А була осінь, час, коли полювання короля Стаха з'являється особливо часто. Ми їхали по слідах панського коня, я і Ригор. Я боявся, а Ригор — аніскілечки. Сліди вели спершу по дорозі, потім збочили і почали кривуляти лугом. І збоку Ригор відшукав інші сліди.