Дівчатка

***

…І ще тут, - казала Ленця, але то було вже іншого разу, в неї вдома, перед великим, тьмяно полискуючим дзеркалом у темно-бурій різьбленій рамі, - вона першою розщіпнула сукенку на грудях, оголивши дві атласисті бретельки на кубістично-кістлявому, із самих різко випнутих горизонталей змонтованому плечі, - вона давно вже носила ліфчик, Дарка бачила, коли вони перевдягались перед фізкультурою, її добірну, білосніжну нейлонову білизну, де тільки діставали батьки? - але там, серед запаху звалених у кутку старих, шорстких на дотик мат і задавненого поту, була просто добірна білизна, а тут, коли Ленця, не зводячи з Дарки отих загіпнотизованих очисьок, майже чорних од розширеної на всю райдужку зіниці, зсунула з плеча бретельку - ніжний, перламутрово-рожевий вершечок груді випорснув із чашечки, як висолоплений язичок, і водночас Ленчині пальці, зашпортуючись у ґудзиках, мов питаючись дозволу, стали обережно розстібати кофтинку на Дарці, й вона вгледіла поруч із Ленчиним - свій, тільки темніший, червоніший, як вишнева кісточка, - їй зненацька прилила до голови вся кров, і зір потьмарився; Ленця легко-легко нахилилась над її грудьми, і Дарка відчула її мокрі, вбирущі вуста, і мурашки, що сипонули поза шкіру, і свій прискорений віддих, - і все зненацька попливло, а чи то сама вона, Дарка, пливла, зсувалася кудись у невідомість, у щось чадне й гаряче, щось недозволене й владно-притягальне, порівняно з чим уся її дотеперішня воля-до-влади, її першість у класі, олімпіади, капітанство в шкільній команді - все було смішним і мізерним, наче скинутий пух, і вона випручувалася з того новою, темною й могутньою, як гроза: зразу з цілий світ завбільшки, - ох Ленцю, Ленюсю, дві дівчинки з розхристаними пазушками в глибині дзеркала, де Ленця притулила її поціловану грудь до своєї, дотикаючись сосками, й тихенько напівспитала: «і ще тут», показуючи на другу, - і так воно все й почалося.

І закрутило, й понесло…