Дівчина з ведмедиком [Роман]. Болотяна Лукроза [Оповідання та нариси]

Цвіркун мав хоч і небагато землі, але мав. У кожнім разі, він мав її стільки, що міг упоратися з нею власними руками. Сільське господарство не було основою «економії» Цвіркунів. Густа заселеність, поліський болотяний ландшафт, бідні ґрунти зробили з хліборобства додаток до хатнього промислу. Тим-то хлібороби, що не були ремісниками, були бідні; хлібороби-ремісники були заможні.

За віковою баришівською традицією, що ще до козацьких часів сходила, Цвіркун був одночасно хліборобі ремісник. Саме чинбар. Чинбарював. Купував шкіри й чинив. З вичинених шкір шив чоботи. Був швець. Чинбарство з'єднував з шевством.

У неділю він ніс пошиті за тиждень чоботи на базар. Вийшовши купити на базар щось сугубо елементарне: часнику або гарбузового насіння, я бачив мого господаря, як він, обвішаний чобітьми, стояв на широкому піскуватому майдані, в гурті інших баришівських чинбарів і шевців; пара або дві чобіт висіли йому через плече і ще пара на руці.

У дворі в Цвіркунів коло ґанку хати росла яблуня. Під навісом стояли ґринджоли з різьбленою спинкою й лежали мережані ярма. Воли, висунувши з повітки морди з лагідним і великодухим спокоєм жували свою жвачку. У ці баламутні роки господарі в себе на господарстві тримали, щоб уникнути реквізиції, не коней, а волів. Частіше навіть воликів.

За парканом був сад. Власне, жаден не сад, а та частина садиби, де на болотяному кочкуватому ґрунті росло кілька кущів калини й підносились угору, як храмові колони, високі стовбури гіллястих яворів. Крізь темні стовбури дерев білів збитий з соснових дощок сарайчик. На дошках жовкли тонкі янтареві смужки збіглої живиці. В великому залізному казані, в розчині дубового екстракту, кисли блідаво-сині, вкриті слиззю шкіри. Запнувшись широким брунатним фартухом, господар зчищав з шкіри пліву й руду шерсть. У роботі йому, звичайно, допомагав Володька, 12-літній хлопчик, з правильними й гарними рисами ясного обличчя, що ними він скидався на матір. Почорнені шкіри, нагадуючи розтятих черепах, сушилися в дворі на дошках, притулених до стіни хати.

Хліборобству і чинбарству, роботі поза хатою, був уділений день, на шевство припадали вечір і ніч. Ю. Клен у своїх споминах згадує, що в Баришівці «замість каганців були прекрасні старі нафтові лампи, такі знайомі нам з наших щасливих дитячих днів». Вони були і в Цвіркунів, але вони висіли в тих кімнатах, де не жили. Там, де жили, світили маленьку лампу з закопченим склом, що вже лопнуло і було заліплене папірцем. При цьому жовтуватому похмурому світлі лампочки, що блимала й коптила, в довгі осінні й зимові вечори господар шив чоботи.

Тонка стінка відокремлювала моє ліжко в кімнаті, де я мешкав, од кута кухні, де, сидячи на низькому стільці біля маленького столика з шевським приладдям, працював Цвіркун. У порожній нудьзі містечка я лягав спати рано. Я прокидався і чув, що господар працював. Я засинав знов під ритмічний гуркіт ударів молотка по шкірі, і знов прокидався, і була вже глуха темна пізня ніч, усе спало, вузенька смужка світла перетинала стелю, собаки гавкали десь на селі, а господар усе ще старанно вистукував, забиваючи цвяшки в підошву. Я думав про своє марнотратство часу, про те, скільки можна б зробити, якщо б працювати над книгами й рукописами з тією ж упертою ревністю, як це робив господар!.. Признаюсь: я заздрив!

На відпочинок господар давав собі лише кілька годин, три-чотири. Уже десь о 4-5-ій годині ранку стук молотка, почутий крізь млосну оболонку сна, стверджував, що трудовий день у родині Цвіркунів почався.

Хоч дім у Цвіркунів уже не був «давньою й тісною» хатою, а був побудований на модерний, міський зразок, з кількома кімнатами, дерев'яною підлогою, дверима, пофарбованими білою фарбою, та під зеленим бляшаним дахом, але родина, як і давніше, містилась в одній хаті, в кухні. Дітям або стелили солому долі, або, коли було холодніше, вони спали на печі в просі. Господиня спала на лежанці. Господар і старший з синів клався на лавці, вкриваючись кожухом.

Садиба Цвіркунів безпосередньо, паркан до паркана, прилягала до садиби школи. Масивне бруковане шосе ішло тут від станції до адміністративного центру містечка.

Зерови жили осторонь. Вони жили в західній, затишній частині Баришівки, винаймаючи хату у Фещенків. Фещенківський дім, просторий, брунатно-рудий, на високому фундаменті, стояв на пагорбку. Перед домом зеленіла поросла травою з кущами бузку галявина. З одного боку дому чорнів густий традиційно вишневий садок, а з другого був двір, сараї й повітки. Глухий сірий паркан з воротами й фірткою відокремлював садибу од вулиці. Палісадник, лавочка коло фіртки, налузане лушпиння й глибокими коліями перерізана калюжа на шляху уточнювали провінціальний характер локального ландшафту.