Дівчинка з Землі

— Авжеж, — відповів Другий капітан. — Вони боялися напасти на мене нагорі. Коли я збагнув, що сталося, я побачив, що “Синя чайка” в підземеллі. Загорілося світло, і до неї підійшов оцей тип, який стоїть поряд з вами. І я його пізнав і відразу здогадався, що пірати мене перехитрили. Вони обіцяли відпустити мене в обмін на формулу галактію. Вони одразу зметикували, що, маючи таке пальне, лізтимуть так швидко, що їх ніхто не зможе догнати, і їм будуть не страшні крейсери Служби галактичної безпеки, і всі кораблі Галактики можуть стати їхньою легкою здобиччю. І я теж зрозумів, що ні за що на світі не віддам їм формули і не дамся їм у руки живим. Я задраїв люк і не впустив їх на “Синю чайку”.

— А що сталося з Третім капітаном? — запитав Полосков.

— Вони спробували розрізати наші кораблі, щоб узяти нас у полон. Їм удалося це зробити з кораблем Третього капітана, і капітан опинився в них у руках. Можливо, вони його вбили.

— Неправда, — обізвався товстун. — Неправда. Він сам помер. Від хвороби. Ти ж знаєш, як тяжко він був хворий. Коли ми розпиляли корабель, він був уже мертвий.

— А “Синьої чайки” їм розпиляти не вдалося, — мовив капітан. — Адже її зроблено з алмазного сплаву. А на борту в мене був говорун, подарунок Першого капітана. І ми вмовилися з Першим капітаном: коли що-небудь станеться, то я випущу говоруна з наказом летіти на Венеру і відшукати Першого капітана. Перший капітан знає, як примусити говоруна розповісти, де я і що зі мною.

— А ми не змогли, — признався я. — Дещо говорун нам сказав, але, на жаль, цього було замало.

— А як же він попав до вас? — запитав Другий капітан.

— Його поранили, — відповів я. — Мабуть, за ним гналися пірати.

— Це точно, — згодився товстун.

— Та говоруну вдалося врятуватися. Йому полагодили крило роботи на залізній планеті Шелезяці.

— Ми їм за це усе мастило отруїли — роботи тепер паралізовані лежать, — засміявся товстун так, що всі його підборіддя затряслися.

— Роботів ми вилікували, — сказав я. — З роботами все гаразд.

— Як так?

— Ми були на тій планеті й вилікували роботів.

— Прокляття! — вигукнув товстун.

— Але, на жаль, із залізним крилом говорун не зміг долетіти до Сонячної системи, — мовив я. — Він ледве-ледве дістався до своєї рідної планети.

— Ми шукали його там, — признався товстун. — Ми ось із моїм другом. — Він показав на доктора Верховцева.

— Зрадник! — буркнув понуро Зелений. — Ми ще до тебе доберемося!

— Мовчи! — посварився на нього пальцем Веселун У. — Ми з моїм другом перебили всіх говорунів на планеті Блук. Ми їх купували, вимінювали, крали. Ми хотіли навіть увесь кисень знищити на планеті.

— Черв’яками? — спитав я.

— Черв’яками. Та, на жаль, нам не пощастило. І зовсім випадково говорун попав у руки оцим ось нетямам, — сказав товстун, — і вони полізли сюди. Ми їх попереджали. Самі винуваті. А тепер вам доведеться загинути.

— Не бійтеся, — заспокоїв Другий капітан. — Не посміють вони нічого з вами зробити. Адже вони боягузливі. Ніколи б усім піратам світу не здолати трьох капітанів. Вони й поодинці нас перемогти не змогли.

— Ні, змогли! — крикнув товстун. — Третій капітан уже помер. Ти чотири роки сидиш у полоні.

А як тільки ми добудемо галактій, ми доберемося й до вашого Першого капітана.

— І ви чотири роки живете в кораблі? — спитав Полосков.

— Атож, — відповів Другий капітан. — Адже я впертий. Я міг би, звичайно, знищити формулу. Але тоді вона не дісталася б і решті жителів Галактики. Та розумним істотам дуже потрібне абсолютне пальне — тоді всі планети в сто разів наблизяться одна до одної. Я знав, що рано чи пізно допомога прийде.

— Прийшла, та не та, — перекривив товстун. — Ти виговорився, капітане? А тепер доведеться тобі розпрощатися з формулою.

— Є в мене й друга умова з Першим капітаном, — сказав Другий капітан. — Якщо від мене нема вісток більш як чотири роки, він сповіщає про це Службі галактичної безпеки і вирушає мене шукати. І якщо вже випадкові люди знайшли мене так скоро, то Перший капітан знайде мене ще швидше. І ви це знаєте.

— Годі розмов, — мовив глухо доктор Верховцев. — Починайте. Він просто зволікає час.

Тоді один із піратів підійшов до мене й сильно рвонув за скуті руки. Я втратив рівновагу і впав. Він відтяг мене вбік. Я намагався чинити опір, але на допомогу першому піратові прийшов другий, і вони зв’язали мені ноги.

Товстун дістав із-за пояса довгий ніж.

— Ти знаєш, Другий капітане, — обізвався він, повертаючись до корабля, — я вмію жартувати, недарма мене прозвали Веселуном. Але деякі мої жарти кінчаються сльозами. — Він підняв ніж.

Полосков із Зеленим рвонулися мені на допомогу. Та доктор Верховцев, який пильно стежив за ними, вистрілив у них сонним газом із балончика, що висів у нього на зап’ясті. Мої товариші попадали на землю.

— Ну, — сказав Веселун У.

Я відчув, як холодне лезо ножа торкнулося мого горла.

— Зніми замок, — подав голос Другий капітан.

— Давно б так.