Діви ночі

За ці кілька днів я трохи очухався після пригод і вже встиг поринути у свій звичний спосіб життя, який минав біля письмового столу. Дівчата поділилися зі мною «сухим пайком», і я з задоволенням смакував делікатесами. Та ось я мушу знову кудись поспішати, щось влаштовувати… Вже сьогодні маю розшукати моїх знайомих циган, щоб домовитися з ними про таємничу акцію. Та це ще не все — цигани мали помогти Миколі спродати джинси.

Увечері я подався в ресторан «Червона Рута» на Замарстинівській, де зазвичай полюбляли гуляти цигани. Чи впізнаю тих хлопців? Адже бачив їх лише раз та й то під газом. Пам’ятаю, правда, окремі прізвиська.

Ресторан був напівпорожній. Ліниво поскрипувала оркестра. Циганами й не пахло. Коли я запитав про них у офіціянта, він зміряв мене сухим поглядом і промимрив щось незрозуміле. Але враз змінив свій настрій, коли я захрумтів п’ятіркою.

— А вони сьогодні на Збоїщах весілля мають, — сказав він.

За півгодини я вже чимчикував маленькою вуличкою і прислухався до галасу. Вирахувати будинок, у якому гуляли циганське весілля, виявилося зовсім просто. На подвір’ї тинялися якісь підпилі суб’єкти, гриміла музика і лунав галас.

— Гей! — покликав я. — Де там Ося?!

— А ти хто такий?

— Ося тобі пояснить!

В освітлених дверях з’явилася фігура: — Що там таке?

— Осю питає!

— Осю? — фігура заторохкотіла щось швидко по-циганськи, а тоді проказала так, наче не знати яку ласку чинила для мене. — Ну, нехай зайде!

Я ступив на подвір’я. Фігура виявилася дядьком років під сорок.

— Якого тобі Осю?

— А хіба у вас кожен другий Ося?

Тут я помітив, що цигани обступили мене вже з усіх боків.

— Ну, то якого Осю треба? — спитав дядько, шкрябаючи міцною п’ятірнею випнуті груди.

— Це мій друг. Я поміг йому битися у «Ватрі».

— Коли то було?

Я сказав.

— А-а, — озвався хтось з-за спини. — Та це ти? Ану повернись!

Я слухняно повернувся.

— Еге, точно він! Помниш, як ми гульнули?.. Кличте Осю!

— А ти точно його впізнав? — не здавався дядько.

— Кажу ж, точно! Що ти! Щоб я не пізнав?

Нарешті з хати вийшов Ося і, розкинувши руки, посунув на мене з обіймами. Ледве мені вдалося пояснити, що прийшов я у справі, а не банячити з ними. Я відвів Осю набік, і ми до мовились про завтрашню зустріч.

— Мабуть, бійка буде, — сказав він замріяно, начеб ішлося не про бійку, а про бенкет. — Ну, та це нам не вперше. А от з тими джинсами треба обмізкувати. Я з ментами ще таких справ не мав.

— Чому не мав? Ви ж їм податок платите за те, що торгуєте в центрі?

— Пхе! Копійки! А тут море грошей. Любому дур у голову вдарить… Словом, відповідь дістанеш завтра. Я з хлопцями буду. Тільки так: щоб нас і привезли, і назад відвезли. А зараз ідемо за стіл. Не хочу нічого слухати. Ти в мене дорогий гість.

І він мене силоміць поволік у хату і посадив навпроти себе біля двох молоденьких циганок. Це мій друг Юра! — оголосив Ося. — Юра, ти не соромся. Тут всі свої, це Соня, а це Мара. Вони мої сестри. Можеш навіть не пробувати до них залицятися, бо все одно в тебе нічого не вийде. Мара, ану налий йому штрафного!

І цигани за столом були з ніг до голови вбрані в усе джинсове. Циганочки без своїх широких суконь в обтислих джинсах вражали худизною. Вони відразу почали мені накладати в тарілку кусні печеного м’яса і бульбу та лити горілку.

— Що ти йому ллєш? — обурився Ося. — Він горілки не п’є, правильно, Юра? Ти п’єш шампанське. Бачиш, я все пам’ятаю. Налий Юрчикові шампанське. Ану давай — за здоров’я молодих! До дна!

Я випив. Молоді були зовсім юні й прищаві. Вони нічого не пили, а сиділи, як приморожені. Я спробував до них усміхнутися, але вони дивилися у якусь тільки їм відому точку на стіні.

— Хочеш травки? — поцікавилася Соня, припалюючи разом і Марою по цигарці.

Я замотав головою. Тільки анаші мені бракує для повного щастя. Клуби диму незабаром огорнули мене з усіх сторін, і я зрозумів, що пора зникати. Ося намагався протестувати, але я переконав його, що це в наших інтересах.

— Зустрінемось у «Червоній Руті», — сказав Ося на прощання. — Нам треба перед цим ділом заправитися як слід.

Франьо виставив у ресторані стіл з печеними курми і випивкою.

— Ну, ти нарешті розколешся, що там за діло? — спитав Ося у Франя.

— Розумієш, треба одну прошмандівку провчити. Вирішила вона заміж вискочити. Я її і так і сяк вмовляв — ні, таки вперлася і робить по-своєму. Уявляєш, я навіть було підкинув до її жениха одну подругу, яка йому все розказала. Мовляв, дивись, з ким женишся — це ж проститутка! Соска! А він, жлоб, навіть спухати не захотів! Не вірить і все! А коли та фотки показала — я, знаєш, на роботу не візьму, доки, хе-хе, у різних позах не сфотографую! — то цей чвень знаєш, що сказав? Це, каже, монтаж! Поняв? Ха-ха-ха! А вона ж у мене такі мертві петлі виробляла! Атас!.. Видно, стерва, добре йому баки забила… Ну, раз таке діло, треба марку тримати. Мушу її провчити. Бо так, чого доброго, з неї приклад почнуть брати. З ким я працювати буду?

— Ну, і що ти зараз зробиш? — поцікавився я. — Розженеш весілля?

— На фіґа?! Воно само розлетиться, коли я молоду викраду, — Франьо залився сміхом.

— Так, а потім?