Діви ночі

— Тут жодного цирку нема, — чемно заперечив я. — Ми знайшли джинси в підвалі. Потім зробили засідку і ось результат.

— Ага, — погладив підборіддя лейтенант, — то ви ще й незаконно проникли на чужу житлоплощу?

— Вони ці джинси з собою привезли, — сказав Франьо. — Дочекалися нас, а тоді вам потелефонували. Знали, що роблять.

— Білий день надворі, — кивнув я на вулицю. — Якби ми вивантажили триста пар джинсів, нас би обов’язково хтось із сусідів побачив. Підіть опитайте їх і переконаєтеся, що до джинсів ми не маємо жодного стосунку.

— Справді? — засміявся Едик.

— Я одразу поставив діагноз: хитрий жук! — теж усміхнувся лейтенант.

— Це ж придумати таке!.. — хитав головою Едик. — Тільки тут маленька неув’язочка вийшла — на Миколу напали цигани.

— Вони ж були перевдягнені! — нагадав я.

— Я давно казав, — зітхнув лейтенант, — що ці зарубіжні детективні фільми приносять нам самі лише клопоти… А в нас тут ще й своя біда — польське телебачення. Надивиться чоловік різних гангстерів та й собі пробує таланту. А таланту нема. От яка штука. Нема таланту.

— То ви для свого дружка навіть джинси вирішили поверну ти? — спитав Едик циган і, не чекаючи відповіді, розреготався

— Слухай, лейтенант, — твердо мовив Ося. — Мені ваші розклади до задньої кишені. Я хочу одного — аби до цього діла не пришивали циган. Ясно? Я цих джинсів в очі не бачив.

— Вішай, вішай клюски на вуха, — всміхнувся лейтенант. — Я вас, як облуплених, знаю… Едику, розв’яжи хлопців.

Сержант спритно поперетинав ножем зашморги. Аж тепер я собі усвідомив, у яку багнюку попав. Навіщо я ліз між ці жорна?

Цигани, на відміну від мене, поводилися спокійно, а Муня байдуже досліджував природні багатства свого замурзаного носа. — Там нагорі є свідок! — не здавався я.

— Який ще свідок? — здивувався Едик.

— Дівчина, яку Франьо викрав із весілля.

— Ну й що вона там свідчить?

— Що чула, як позавчора привезли джинси сюди.

— О-о! Це дуже цікаво! — потер руки сержант. — Ану, Франю, приведи сюди цю дамочку.

— Зачекайте! — перебив я його. — Нехай він дасть ключа, а я приведу, бо він їй пригрозить, і вона буде боятися…

— Ну, я не кажу — кіно ноцне!? — підморгнув лейтенант. — Давай, Франю, веди її.

— Запросто! — зрадів такому довір’ю курдупель і за хвилину привів викрадену проститутку.

Як і слід було сподіватися, навіть ця моя остання надія з успіхом луснула. Повія усе заперечила. Вона й не розмовляла

зі мною, нічого не чула й нічого не бачила. Франя тут кілька днів не було, а її саму викрали цигани, ці самі, що тут стоять, а Франьо її відбив. За це вона його палко кохає. Ах, нарешті міліція втрутилася і вона більше не змушена переховуватися. З тими словами вона виплила з будинку в невідомому напрямку. Ну що ж, за свободу вона не надто переплатила.

Я сприймав весь цей кошмар, затамувавши подих. Кудись пропали всі аргументи, у пам’яті стояв лише спогад, як я звивався на підлозі. Невже все це повториться?

— Ну, що нам робити з цією братією? — спитав лейтенант, переводячи погляд то на Едика, то на Франя, мовби радячись

із ними.

— Та що там панькатися? — відказав Едик. — Усіх у кутузку!

— Сержант, не жартуй з вогнем! — процідив крізь зуби Ося.

— О, вони ще й погрожують! — помахав пальцем Едик.

— Цікаво, у чому ви нас звинуватите? — спитав я. — Джинси, я так розумію, виплисти не можуть.

— А в тебе, колего, і без джинсів є усі можливості опинитися в цюпі, — сказав лейтенант. — Міліціонера з поляком побили? Побили. Дамочку викрали, дебош вчинили?.. У чужому будинку вас застукали? Застукали. Є й свідки… Я навіть так думаю, що циган ми відпустимо, га? Вони ж тільки невинні жертви жорстокого і підступного афериста. Дивно, як тільки ви раніше його не розкусили?

— На майбутнє матимуть науку, — підтримав його Едик.

— Нікуди ми звідси без нього не підемо! — буркнув Ося.

— О! Хе-хе-хе! — засміявся лейтенант. — Винничук — друг апачів! Так я і думав! Як вам це подобається?

— Знаєте що, товаришу лейтенант, — встряв Франьо, — я вибачаю їм їхнє незаконне проникнення в мій дім. Вони ж, бідолахи, рятували свою шкуру. Мені навіть чисто по-людськи їх жаль.

— Усіх жаліти — тюрми позакриваються, — кривлявся Едик. Такі типи, як оцей, дуже небезпечні для суспільства. Організатор і натхненник цілої банди! Просто гангстер якийсь! Ще й під інтелігента працює! Доцент!

Усі троє голосно розсміялися.

— Так-так-так, — розтягував задоволення лейтенант. — Давно такого заплутаного діла нам не попадалося… Але ми часом робимо винятки. Тільки з профілактичних міркувань… Зробимо цього разу виняток і для вас. Може, наша великодушність вплине на ваше перевиховання. — І, витримавши урочисту паузу, зробив жест цезаря: — Ви вільні! Можете йти на всі чотири сторони. Але постарайтеся більше ніколи мені на очі не потрапляти.

І ще одна порада: спробуйте заробляти гроші чесною працею. Це ж так приємно взяти в руки своє, кровно зароблене!

Я подумав: а чи не вщипнути себе? Може, це все тільки дурнуватий сон?.. А, може, ще гірше? — і я, і всі оці люди не існують насправді, а є тільки виплодом уяви якогось львівського Франца Кафки?