Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми

«Ви ж можете чекати до ранку, — думав він. — А мені чого сподіватися. Якщо ведмідь не з'їсть, так ведмежата замордують!»

Поволі й обережно він вибрався з-під ведмежат і, чіпляючись за траву та коріння, поліз угору. Раз у раз він зупинявся, озирався, прислухався. Але ведмежатка мирно спали, і поки вони дивились уві сні, як граються з Нільсом, Нільс вибрався з ями.

Довкола був густий ліс, дерево до дерева, стовбур до стовбура.

Куди йти? Як знайти зграю? Далеко ж гуси відлетіти не могли. Нільс знав — ні Мартін, ані Акка його не покинуть. Треба тільки подалі відійти від ведмеджого барлогу.

Нільс подивився навколо. Зліва дерева стоять неначе поріділе. Можливо, там ліс закінчується? І Нільс пішов ліворуч.

Він ішов швидко, але обережно — чи ж мало небезпек чатує на нього в лісі! Про всяк випадок він далеко обходив коріння дерев — адже під корінням звірі люблять облаштовувати свої нори. А Нільсові зовсім не хотілося з ведмедячих лап потрапити до лап куниці або вовка.

Але мешканці лісу міцно спали цієї глупої ночі. Було зовсім тихо. Тільки зрідка поскрипували гілки, наче щулячись од нічної вогкості, та десь угорі час від часу щось злегка шурхотіло. Мабуть, це якась птаха, відсидівши уві сні лапку, влаштовувалася позручніше.

Нільс заспокоївся.

І раптом він почув якесь шелестіння і хрускіт. Так могло шарудіти листя під лапами великого звіра. З таким хрускотом могли ламатися сухі сучки, коли на них важко наступають…

Ведмідь! Ведмідь прокинувся і йде по його сліду.

Нільс притиснувся до стовбура ялини.

Ні, це не ведмідь. У ведмедя не буває рук і ніг. Ведмідь не ходить у болотяних чоботях. Це ж людина! Навіть двоє людей! Вони йшли по лісовій стежині прямо до того місця, де причаївся Нільс. За плечима в кожного була рушниця.

«Мисливці! — подумав Нільс з тривогою. — Може, нашу зграю вистежили…»

Майже біля самісінької ялини мисливці зупинилися.

— Ось тут і влаштуємо засідку, — сказав один. — Я їх учора неподалік бачив.

«Та це ж вони про гусей, — подумав Нільс і похолодів зі страху. — Гуси, мабуть, шукали мене, кружляли над лісом, а мисливці їх помітили…»

Цієї миті мисливець знову заговорив:

— У них барліг тут близько. Ціле сімейство в ньому живе — ведмідь, ведмедиця і двоє ведмежат.

Нільс так і роззявив рота.

«Он воно що! Вони вистежили моїх ведмедів! Треба швидше попередити їх! Треба їм усе розповісти!»

Рачки, намагаючись не висовуватися з трави, Нільс відповз від ялини, а потім кинувся бігти назад, до барлогу.

Тепер він не думав ні про куницю, ні про вовків. Він думав тільки про те, як би швидше дістатися до ведмежого барлогу. І біг, біг щодуху

Біля входу в барліг він зупинився і перевів дух. Потім нахилився. Зазирнув униз. Тихо. Темно.

Тут Нільс пригадав про сердитого господаря барлогу. Якби не ведмедиця, він неодмінно з'їв би Нільса. Ох, до чого ж не хочеться самому лізти у ведмедячу пащу!

На мить Нільс зачекав. Утекти? А що буде з веселими ведмежатками Мурре і Брумме? Невже він дозволить, щоб мисливці їх убили? І їх мурлику, і навіть їх батька! Дізналася б Акка Кебнекайсе, що Нільс міг урятувати ведмежу родину і злякався, дуже б розсердилася, розмовляти б з ним не стала. Та й що зробить йому ведмідь? Відразу не проковтнув, то тепер поготів — кігтем не зачепить.

І Нільс рішуче став спускатися у ведмедячий барліг.

Ведмежата спали, збившись у клубок. Годі розібрати, де Мурре, а де Брумме. Ось ведмедиця. Хропе щосили. А ось і господар барлогу.

Нільс підійшов до самісінького його вуха і вигукнув:

— Прокинься, ведмедю! Вставай! Ведмідь глухо заричав і схопився.

— Що? Хто?.. Хто сміє мене будити? А, це ти? Я ж казав, що тебе треба попросту проковтнути!

І ведмідь широко роззявив червону пащеку.

Але Нільс навіть не відступив.

— Не кваптеся так, пан ведмідь, — хоробро заговорив він. — Звичайно, проковтнути мене вам завиграшки. Але я вам не раджу. У мене для вас важливі новини.

Ведмідь сів на задні лапи.

— Ну, кажи, — пробурчав він.

— У лісі мисливці засіли, — сказав Нільс. — Я чув, як вони про ведмежий барліг говорили. На вас, напевно, чатують.

— Так, — сказав ведмідь. — Добре, що я тебе не з'їв. Буди швидше Мурре і Брумме! А дружину я сам розбуджу. Вона зі сну ще зліша за мене.

Він насилу розштовхав ведмедицю й одразу закомандував:

— Швидко збирайся! Досиділися, поки мисливці прийшли. Я ж давно казав: іти треба! І печеру приглянув хорошу подалі в горах. А ти за своє: «Шкода покидати обжиту місцинку. Почекаємо ще. Хай діти підростуть!» От і дочекалися! Вже й не знаю, як тепер ноги понесемо.

Нільс і отямитися не встиг, як ведмідь схопив його зубами за сорочку і поліз із ями. Ведмедиця з ведмежатками дерлася за ними.

Це була справжня втеча!

Хто вигадав, що ведмідь — неповороткий? Ведмідь клишоногий — це правда. І ходить він, перевалюючись з боку на бік — це теж правда. А неповоротким його аж ніяк не назвеш.

Ведмеді бігли так швидко, що в Нільса все перед очима миготіло.

Навіть Брумме і Мурре ледь наздоганяли своїх батьків.

— Мурлико! Мурлико! Ми хочемо відпочити! Ми всі п'яти собі відтоптали!

Довелося ведмежому сімейству перепочити.