Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)

- А коли це, - загримiв у мiкрофони я, - розумнi iстоти задкували перед труднощами? Хiба ж важко буде скласти i видрукувати методологiчнi посiбники "Як навчитися плавати" i "Перша допомога потопаючому"? - Грiм оплескiв був красномовною вiдповiддю на моу сповненi оптимiзму i глибокоу вiри у людський розум слова. - А якщо ж i захлинеться двiйко псевдовчених ретроградiв i консерваторiв, - схидно докинув я, - прогресивна думка вiд цього нiчого не втратить...

Авжеж, пiсля такоу рiшучоу вiдсiчi я лишився на волi. Однак вирушити у зворотну путь ще довго не мав змоги. Куди б я не подався, мене завжди оточував натовп з численних заступникiв, секретарiв, помiчникiв, референтiв, консультантiв i стенографiстiв. Певно, мали мене весь час на оцi, бо побоювалися, раптом я знову звихнуся, нароблю дурниць i скомпрометую високу репутацiю вченоу ради.

Ех, якби тут iснували ночi! Вночi куди вигiднiше лаштуватися до втечi, нiж удень...

Але згiдно з теорiсю вiрогiдностi, рано чи пiзно повинен був скластися такий збiг обставин, що я мав лишитися сам один. Я день у день терпляче чекав отоу вiрогiдноу нагоди. I прийшов мiй день.

Я пробирався до ракети, мов злодiй, бо якби хтось побачив моу пiдозрiлi маневри, неодмiнно вирiшив би, що стався тяжкий рецидив. I мене знову б сповили у гамiвну сорочку. Та все минулося щасливо...

- Ось вам, молодий чоловiче, й уся iсторiя, - мовив капiтан Небреха. Буду щиро радий, коли задовольнив вашу юначу допитливiсть.

Я мовчки збирався з думками. Розповiдь капiтана Небрехи, як i завше, була вражаючою, приголомшливою i несподiваною. Щоб як слiд усвiдомити уу, конче потрiбен певний час. Та в моуй головi вовтузилася невиразна пiдозра, що оповiдь мiжзоряного вовка мiстить в собi якусь червоточину. Щось в нiй було не до ладу, суперечило самiй iдеу, щось невловиме, як свiтло.

Свiтло!

Ось вона - невiдповiднiсть!

Адже якщо мiнусовi галактики концентрують навколо себе i консервують у своух мiнусових зiрках променеву енергiю, то хiба ж ух можливо побачити? Ми бачимо лише тi зiрки, якi випромiнюють енергiю, а не вбирають уу. Капiтан Небреха сам казав про це. Якби було iнакше, зiрки називалися б не "свiтила", а "чорнила". Ну, а швидкiсть свiтла лишасться незмiнною у всiх формулах, з плюсами вони чи з мiнусами. Як же опинився на "чорнотах" капiтан Небреха? Це запитання набуде ще бiльшоу загадковостi, варто згадати хрестоматiйний випадок з капiтаном Козиром, котрий намагався дослiдити зiрку, що стискалася разом зi своуми протуберанцями iз швидкiстю свiтла. Хоч капiтан Козир розiгнав свою "гантелю" до майже свiтловоу швидкостi, вiн за рiк цих унiкальних перегонiв не наблизився до поверхнi зiрки i на мiлiметр. Навпаки, через рiзницю, хоч i мiзерну, у швидкостi вiн вiддалився од зiрки на кiлька метрiв!

- Капiтане, - нарештi наважився запитати я, - а як ви опинилися там, коли свiтло...

Та капiтан зупинив мене одним рiшучим помахом руки.

- А я мав надiю, що ви й самi здогадастеся... Звичайно, першим бути куди важче, нiж останнiм. Не знасш, яка небезпека на тебе чекас. А чи хтось наважувався досi обiгнати свiтло? Нi, бо теоретично давно було доведено, що ракета такого смiливця зникне без слiду. Миттсвий спалах i край... Але чому? Та щоб вiдповiсти на це запитання, необхiдно було б заризикувати i перетнути свiтловий бар'ср! Тодi менi й вiдкрилися нiким до того не баченi галактичнi системи з чорними зiрками...

Я приголомшено позирав н" зоряного вiдчайдуху, а капiтан неквапом вiв далi обраним курсом:

- А хiба ранiш не було героув, що важили власним життям в iм'я нових знань, в iм'я науки? Хiба не було вчених, якi уражали себе епiдемiчними мiкробами i вiрусами, щоб експериментальне навчитися звитяжити над ними? Були, с i будуть! Смiлива думка не знас непоборних перепон! I от я iнодi думаю, що якби свого часу я не наважився на ризикованi експериментальнi змагання з самим свiтлом i не випередив його, людство й понинi не вiдало б, що коуться по той бiк свiтла...

10. ТАрМНИЦЯ БIЛЬЯРДНОт КУЛI

Хiба ви не здивувалися б, якби побачили запеклого ентомолога, що пiшов ловити метеликiв, а замiсть сачка озброувся китобiйним гарпуном? р в природi речi, якi нiяк не сполучаються.

Вiзьмемо, наприклад, велемовного фахiвця з Музею космiчних мандрiв. Що сталося б з ним, якби його посднали хоча б з одним ковтком антиречовини? Та, хоч слова з нього ллються справжнiм водоспадом, пiсля ковтка антиречовини вiн не змiг би зв'язати й двох слiв!

Отож уявiть собi, як здивувавсь я, побачивши у шухлядi письмового стола, за яким капiтан Небреха любив порпатися у "свосму архiвi, звичайну бiльярдну кулю.

Звiдки ця жовта куля потрапила до капiтана? Я зроду не бачив, щоб каштан принизив свiй iнтелект до гульнi у пiдкидного дурня або гонитви бiльярдних куль.

- Бiльярдна куля! - вражено гукнув я. - Капiтане, звiдки вона у вас?

Небреха спокiйно вийняв з шухляди кулю i замрiяно пiдкинув уу на долонi.