Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке)

Я уявляв собi цю хвилюючу зустрiч. Святковий натовп, портрети i червонi транспаранти, духовий оркестр, традицiйнi стрiчка i ножицi, висока трибуна, об'сктиви телекамер... Хоч як я звик до врочистих зустрiчей, але вони мене завжди хвилюють...

I раптом спостерiг, що в мене почали пропадати речi. Перша розтанула з димом моя люлька. Потiм випарувався протез. А тодi одне за одним позникали гудзики, черевик, сорочка, штани, сдина шкарпетка... Словом, за кiлька хвилин на мосму тiлi неможливо було знайти анi нитки - все зникло в часi!

Я вжахано думав про зустрiч з майбутнiм поколiнням. Що про мене скажуть люди, коли побачать у такому, лише для лазнi, вбраннi? Яка ганьба!

Та я недовго журився. Спокiйно обдумав свос скрутне становище i заходився шукати порятунку. I де, ви думасте, я знайшов його? Не повiрите, але я буквально сидiв на ньому! Мосю рятiвницею була тигрова шкура. Я кинув уу собi на плечi i ще пiдперезався довгим смугастим хвостом. Вийшов цiлком пристойний костюм.

Одверто кажучи, не хочеться менi розповiдати про саму зустрiч. Але й мовчати не можна, бо це скидатиметься на злочинне фальшування фактiв.

Зустрiч була справдi незвичайна. Тiлькино машина часу зупинилася, як мене закидали квiтами. Квiтiв було так багато, що я просто тонув серед пелюсткiв. Довелося викликати рятувальну команду. Поети читали вiршi i поеми, оркестри грали симфонiу, ораторiу та кантати, об'сднанi хори спiвали пiсень, i все, знасте, модними "космiчними" голосами. Менi мало не позакладало, але я терпiв. Що вдiсш, концерт майстрiв мистецтв цiлком i повнiстю був присвячений одному менi.

А потiм перерiзали стрiчку i зайшли до музею.

Хочете вiрте, хочете не вiрте, а я наче прийшов до себе додому. Тут були зiбранi усi моу сувенiри! На стендах я побачив i справжнiй зуб справжнього дракона, i куряву з Чумацького Шляху, i оберемок хлорели, i грудку землi, i "Цiкаву арифметику", i значок заслуженого тренера... Знайшов я також свою люльку, протез та одяг. То ось куди вони позникали пiд час подорожi! З дозволу адмiнiстрацiу музею я негайно переодягнувся у свiй звичайний костюм.

А що Азимут виробляв! Вiн просто-таки носив мене на руках, не вiдходив анi на крок i на кожному кроцi зi мною фотографувався. А скiльки автографiв я тодi залишив! I все, мiж iншим, на палiтурках ваших книжок про мене...

Капiтан Небреха замовк i замрiяно втупився у куток кiмнати. Я його розумiв: вiн бачив картини, якi нiхто не бачив, i чув цiсу митi голоси, якi нiхто нiколи не чув.

- А звiдки ж узялася бiльярдна куля i дисертацiу небрехознавцiв?

- Ет! - схаменувся капiтан i негайно вийшов на орбiту початковоу розповiдi. - Справдi, звiдки взялася куля? Це питання турбувало всiх небрехознавцiв!

Увечерi того ж дня мене запросили на урочисте наукове засiдання. Там зiбралися усi вченi кити небрехознавства, i там я вперше почув про цю злощасну бiльярдну кулю.

Виявлясться, вона була iсторичною загадкою! Нiхто не знав, як, коли i чому з'явилася серед моух сувенiрiв. Iсторiю будьякого сувенiра вченi мужi знали назубок, а от куля "ум була не по зубах. I тому кожен науковець висував свою гiпотезу про походження цього сувенiра i запекло обстоював уу.

Але трагедiя була у тому, що я сам не знав, звiдки взялася ота бiльярдна куля! У мене уу нiколи не було. А науковцi весь час тiльки й теревенили про неу. Ну, я не хотiв ух розчаровувати, бо наука одразу втратила б з пiвсотнi докторiв i кандидатiв. I врахуйте, що кожен конче бажав, аби я пiдтвердив саме його гiпотезу.

Першим упiймав мене за гудзика i загнав у куток доктор небрехознавства з напрочуд iнтелектуальним прiзвищем - Iнтелiгатор. Не знаю чому, але я на нього дивився як на свосрiдне сполучення iнтелiгента й алiгатора. Мабуть, тому, що вiн просто ув мене очима.

Хижо свiтячи окулярами, вiн почав iнтерв'ю:

- Не крийтеся вiд мене, капiтане!

- Та я й не криюся, - заспокоював його я.

- Ви бували на планетi Луза?

Я боявся за свого гудзика i тому не заперечував :

- Атож, - кажу, - бував.

- I бачили зелене поле? - невгавав вiн.

- Авжеж, бачив.

- I кущi, на яких достигають бiльярднi кулi?

- Еге ж.

- А як тубiльцi збирають врожай?

- Ходять i збивають кулi киями!

- О! - простогнав Iнтелiгатор, вражений мосю залiзною логiкою, i необережно випустив з рук гудзика. - Генiально! Я напишу ще одну дисертацiю! - кричав менi вслiд.

Але до порятунку було ще далеко. Ледь я звiльнився вiд Iнтелiгатора, як мене полонили два спiвавтори, ух теж цiкавила тасмниця кулi.

- Ви були на планетi Вiл-Ярд? - ,гарячково запитали вони.

- Був, - не сперечався я, озираючись на всi боки.

- .А це правда, що кулi там - живi iстоти?

- Факт! - кажу. - I прудкi вони, як ртуть!

- А як же ви впiймали уу, коли кульгасте на протезi?

- Загнав у коробку дуплетом!

Та куля вже сидiла менi в печiнках. Я бачив, що коли так буде й далi, то класичне небрехознавство перетвориться на схоластичне кулезнавство. Треба будь-що добути кулю i покласти уу вдома серед моух сувенiрiв. Щоб першому-лiпшому дилетантовi було зрозумiло, звiдки вона взялася.

Ну, випручнувся я з брану небрехознавцiв i подався до мого колишнього штурмана.