Добло і зло

Вид платежу: реєстрація шлюбу. І принести одну з квитанцій цієї кавалькади треба на самому початку женильного процесу.

— А то подають у нас тут заяви, ми їх записуємо на якийсь день, даємо квитанцію, а вони на радостях і не оплачують. Потім приходять у назначений день всі, з музикою, з гостями, з родичами з Закарпаття. Ми їм: а ви куда? Нема квитанції, нема весілля. Ми ж тих, хто квитанцію не заніс, простим олівцем в журнал собі записуємо…

Отакі вони. Суворі загсові тьоті. Коли ми принесли їм потрібну квитанцію і простий олівець у журналі змінила шарікова ручка, молода й гарна тьотя-дєвочка сказала:

— З цієї миті ви офіційно вважаєтеся нареченими.

Ого. Мені чомусь стало сумно. Наречена — це така гарна, з довгим кучерявим волоссям, лагідна і весь час сміється. А я якесь чувирло в кедах. Не схожа я на наречену.

— А ще, — казала тьотя-дєвочка, — запрошуємо вас відвідати курси підготовки до подружнього життя. Це добровільно й безкоштовно.

Ну так. Логічно. Бо якби курси підготовки до подружнього життя були примусовими і за нємєряне бабло, люди би двічі подумали, перш ніж женитися.

Далі тьотя-дєвочька почала нам озвучувати дзвінким голоском те, що ми вже встигли вивчити напам’ять, втупившись у їх стінгазету в коридорі. Поки сиділи в черзі.

— Значить, курс у нас складається з тринадцяти занять…

— Чортова дюжина! — зловісно вигукнула я і висадила тьотю-дєвочку.

— …чотири заняття про сутність подружнього життя. І про взаємовідносини у сім’ї.

— А. Тіпа, не тільки секс?

— Гм, — висадилася вже інша тьотя-дєвочка, а перша продовжувала:

— Чотири заняття з планування сім’ї… Два заняття про психологічні аспекти в житті сім’ї…

— Які-які аспекти?!

— Психологічні…

— Ми не псіхи, чесне слово! — перелякано переконую їі я. — Чи, може, треба це ваше обстеження пройти?! Бо неправдиві відомості про стан здоров'я є підставою для визнання шлюбу недійсним. Це я у вас тут читаю….

— Обстеження теж добровільне… — все тихіше говорить тьотя-дєвочка.

— А, — кажу я. — Добре. Шо там ше?

— Зустріч з батьками наречених. Одне заняття.

— Нашо вам тут моя мама? Ви шо. Ви її не знаєте. Це вона тільки з виду така добра і пляцки всім дає…

— Бейбі, — заткнув мене нарешті Рибочка.

— Ну, і додаткові зустрічі про значення духовності в житті подружжя… — на віддиху полегкості закінчує врочиста тьотя-дівчинка.

Мій тато завжди в таких випадках казав мені: "Іро, не грай мармеліка". Хоча да. В таких випадках він ше мене не бачив.

Виходимо з загсу. Полегкість неймовірна. Більше не треба вставати в сьомій ранку, щоби обігнати всіх дівчат у червоних светрах, ласих до заміжжя.

— Да, Сєрьога, крута ми всєх наєбалі… заяву, віш, подалі.

— Ага. І главнає, шо та баришня нє прасєкла, шо я нє тьолка…

Отепер от вже реальний КОНЄЦ

— Нє-нє-нє, почекайте! — вигукує Вася. — Я таки не поняла, чого "Планета Тьолок"?!

Я терпляча. Я поясню. Тим більше, хто там дочитує титри після імен головних звйозд? Плагіат лишається непоміченим…

— Це, тьолки, типу як "Планета Абізьян" чи родрігесівська "Планета Страху".

— Або як "Планета Суші".

…Слухайте, ну я вже чесно думала, що Вася рубанула тут фінального тунця. Але ж ні. Медвідь не дасть:

— О, а з "Планети суші" скачаемо бабло за місце в книзі!

— А потім підемо до "Йокіторії" і скажемо, що можемо його переписати, якщо вони дадуть нам бабла більше, ніж "Планета Суші".

— Вони дадуть, а ми знову до "Планети Суші" — ой, мол, дивіться, нас ваші конкуренти переманюють! Давайте більше бабла, лишимося на вашій стороні! — Ведмідь входив у раж. Гарячився.

— І тоді ми знову в "Йокіторію"…

Коротше, ви самі знаєте, як довго Влажні Рози з планети тьолок можуть будувати грандіозні плани з захоплення вселенського бабла. Цікаво, чи влаштуються вони коли-небудь на роботу? Чи стануть законослухняними громадянками? Чи візьмуться за розум, народять дітей і акуратно вестимуть трудові книжки? Хтозна… Бо ж з ким мені ще на пенсії обсирати депутатів, мужиків, якість соєвого соусу, нову модель "мустанга", стару модель Наомі Кемпбел і ціни на бензин, сидячи на порогах наших скромних хатинок у Новій Каледонії?..