Доктор Сон

— Через сто років від сьогодні ти виглядатимеш і почуватимешся на тридцять п’ять. Поки не приймеш духу, тобто. По тому тобі знову стане двадцять вісім, тільки почуватимешся ти на десять років молодшою. І ти прийматимеш дух часто. Живи довго, залишайся молодою, харчуйся добре: це ті три речі, які я пропоную. Як вони тобі?

— Надто гарно, щоби бути правдою, — сказала Енді. — На кшталт отих рекламних оголошень, що обіцяють тобі застрахувати життя за десять доларів.

Вона не зовсім була неправа. Роза не сказала жодної брехні (принаймні поки що), але були речі, про які вона не розповідала. Як, скажімо, інколи гостро не вистачає духу. Як не кожний пережив Навернення. Роза припускала, що ця зможе, і Волоський Горіх — лікар-аматор Правдивих — обережно з цим погоджувався, проте справжньої впевненості не існувало.

— І ви з вашими друзями називаєте себе…

— Вони мені не друзі, вони моя сім’я. Ми — Правдивий Вузол. — Роза, сплівши разом пальці, простягнула руки до обличчя Енді. — І що пов’язане, того ніколи не можна розв’язати. Тобі варто це зрозуміти.

Енді, яка вже знала, що зґвалтована дівчина ніколи не зможе стати незґвалтованою, прекрасно це розуміла.

— А хіба маю я якийсь інший вибір?

Роза стенула плечима:

— Тільки лихі, милочко. Але було б краще, якби ти цього захотіла. Так Навернення пройде легше.

— А це боляче? Те Навернення?

Роза усміхнулася і промовила першу відверту брехню:

— Зовсім ні.

7

Літній вечір на околиці певного міста на Середньому Заході.

Десь люди дивилися, як хвиськає своїм батогом Гаррісон Форд; десь президент-актор безсумнівно усміхався своєю сумнівною посмішкою; тим часом, як Енді Стайнер у таборі автокочовиків лежала на придбаному в крамниці дешевих цін м’якому шезлонгу, купаючись у світлі фар «ЕрфКрузера» Рози і ще чийогось «Віннебаго»[26]. Роза пояснила їй, що, хоча Правдивий Вузол володіє кількома кемпінговими теренами, цей автотабір не належить до їх числа. Але її передовий агент здатен викуповувати право ексклюзивного використання подібних цьому місцин у бізнесів, які манячать на межі банкрутства. Америка переживала рецесію, але для Правдивих гроші не були проблемою.

— Хто цей передовий агент? — запитала Енді.

— О, він вельми пробивний парубок, — усміхаючись, відповіла Роза. — Здатен очарувати пташок, щоб ті злетіли з дерева йому в руки. Ти з ним невдовзі познайомишся.

— Він ваш особливий хлопець?

На це Роза розсміялася й погладила Енді по щоці. Доторк її пальців породив гарячого черв’ячка збудження в животі у Енді. Щоб їй сказитися, але той дійсно в ній ворухнувся.

— Тебе пройняло, правда? Гадаю, все з тобою буде гаразд.

Можливо, але, лежачи зараз тут, Енді більше не відчувала збудження, лише страх. У голові їй ряхтіли новинні репортажі отого кшталту, де повідомлялося про тіла, знайдені в канавах, тіла, знайдені на лісових прогалинах, тіла, знайдені на дні висохлих колодязів. Жінки і дівчата. Майже завжди жінки і дівчата. Ні, не Роза її лякала — не дуже-то вона — крім неї, там були ще й інші жінки, але були також і чоловіки.

Роза опустилася на коліна поряд з нею. Сліпуче світло фар мусило б перетворити її обличчя на різкий і потворний чорно-білий ландшафт, але справдилося протилежне: натомість воно зробило її ще вродливішою. Вона знову погладила Енді по щоці.

— Не бійся, — промовила вона. — Не бійся.

Обернувшись до однієї з присутніх жінок, невиразно миловидої істоти, яку вона назвала Тихою Сарі, Роза кивнула. Сарі кивнула їй у відповідь і увійшла до монструозного автодому Рози. Тим часом інші почали формуватися в коло навкруг садового шезлонга. Енді це не сподобалося. Щось у цьому було жертовне.

— Не бійся. Скоро ти станеш одною з нас, Енді. Одною з нами.

«Якщо, — подумала Роза, — не зациклишся нанівець. У такому випадку ми просто знищимо твій одяг у сміттєспалювачі за громадською вбиральнею і завтра вирушимо в дорогу. Спиток не збиток».

Але вона сподівалася, що такого не трапиться. Ця їй подобалася, і її талант усипляння може придатися.

Сарі повернулася зі сталевим, схожим на термос балоном. Вручила його Розі, і та зняла з нього червоний ковпачок. Під ним виявилося сопло і вентиль. Енді цей балон здався якимсь не позначеним написами отруйним аерозолем проти комах. Майнула думка підхопитися з шезлонга й кинутися навтьоки, та тут же їй згадався кінотеатр. Ті руки, що сягнули всередину її голови, утримуючи її на місці.

— Дідо Флік? — запитала Роза. — Ти поведеш нас?

— Радо.