Дорогами Маклая

Маклаєву промову пак Судармоно виголосив так, начебто сам був Маклаєм: гаряче, з образою і обуренням, палко жестикулюючи, переконливо й на повний голос, як говорять тільки індонезійці, забуваючи від хвилювання про все, окрім чільної своєї думки. Здатні вмить запалюватись, вони так само швидко й згасають.

— Я не ручусь за точність Маклаєвих слів, але важливий зміст, — одразу стомившись, уже мляво мовив пак Судармоно. — Ви не повинні ображатися, ненависті до європейців Маклай не мав, він говорив лише про право людини.

— Та що ви, пак Судармоно, я все зрозумів. Ідеї моєї країни не дуже розбігаються з ідеями Маклая.

Увійшла Сукарті. На дерев'яній таці вона принесла срібний кав'яник, глиняну мисочку з пиляним цукром і три китайські чашечки з мініатюрними мельхіоровими ложечками.

— Кава, арабська кава! — захоплено вигукнув пак Судармоно. Начебто про каву тільки й мріяв і не було щойно ніякої серйозної розмови. — Панове, ви чуєте, який аромат!

Кава справді була чудова. Все залежить від того, як її приготувати. Це справжнє мистецтво. Найкраща кава виходить у закритому срібному кав'янику. Тоді вона не має стороннього присмаку і цілком зберігає аромат.

Пили повільно, маленькими ковтками, з насолодою.

Сукарті стояла в дверях, дивилася на нас і щасливо, навіть трохи грайливо усміхалась. Адже це вона приготувала таку каву. І встигла причепуритися. Тепер на ній була біла шовкова кофтинка й строга чорна спідниця європейського крою. Губи ледь підфарбовані.

Крадькома поглядаючи на дочку пака Судармоно, я думав, що якомусь молодикові добряче поталанить. Вродливими жінками Індонезія не бідна, але такі, як Сукарті (ім'я це означає «Багата»), трапляються не так уже часто. Ніжність і грація в кожному мимовільному русі. Тонка талія, високі груди, бездоганні лінії шиї, сяючі, без жодного дефекту зуби. Ніс, мов у гречанки — зовсім не такий, як у батька! Шкіра ясно-золотава, ніби засмагла. І ще ця розкішна, майже до колін коса. Перекинута на груди, на білому шовку вона напрочуд гарна. Сукарті явно знає собі ціну й не від того, щоб пококетувати.

Жіночність і грацію в індонезійок виховують з дитинства. Кожна дівчинка, навіть у глухих селах, з десяти-дванадцяти років учиться стежити за своєю зовнішністю, красиво вдягатися й проходить школу класичного танцю. Учитель танців — в Індонезії одна з найпочесніших професій.

— А чому Маклая називають добрим? — запитав я пака Судармоно.

— Бачите… — Він сьорбнув кави. — Наш народ вважає найбільшим багатством добру пораду. Якщо людина щедра на добрі поради, вона багата й добра.

— А ви, Сукарті, також щось знаєте про Маклая?

— Пак знає більше, він багато прожив і всім цікавиться. Я тільки на першому курсі.

— Але ж це перший курс університету…

— Про Маклая в університеті лекцій не читають. Може, на інших факультетах. У нас сама медицина, усе дуже нудне.

Пак Судармоно вдавано насупився.

— Ось вам молоде покоління.

Чомусь я сподівався, що він скаже саме це. Так сказав би і мій батько. Дивно і радісно відкривати в людях, таких, здавалося б, різних і далеких одне від одного, якісь спільні риси, жести, хід думок. Так само радісно бачити на чужій землі знайому з дитинства квітку, дерево, навіть травинку…

Я хотів сказати, ким усе-таки був Маклай насправді, та роздумав. Хай у серці пака Судармоно він лишиться таким, яким був досі.

… Цікаво слухати розповідь, розуміти, що це легенда, і знати, що в легенді — правда. Легенда, наче красива скринька, до якої в тебе є ключ: відімкнув і — ось вона, правда…

* * *

1878 року, закінчивши перший етап своїх подорожей в Південно-Східну Азію і вирішивши перенести центр своєї подальшої діяльності в Австралію, тридцятидвохрічний Миклухо-Маклай, який прекрасно знав анатомію людського тіла й медицину, обчислив, що його неміцний від природи організм за умов суворої самодисципліни, періодичного відпочинку й лікувальної профілактики може витримати різкі переміни клімату, незгоди далеких доріг ще 20–25 років. Якщо при цьому, звичайно, не впадати в зневіру й не втрачати волі до життя.

За орієнтир він узяв двадцять два з половиною (!) роки. І на цей термін склав програму майбутньої діяльності, поділивши її на окремі етапи по роках. Причому деякі роки розписав буквально по місяцях. Він передбачив у своїй програмі обсяг і ступінь складності кожного поставленого завдання, де треба побувати й скільки для цього потрібно часу, як і до чого конкретно він заздалегідь повинен підготуватись, які і де можуть трапитися несподіванки тощо. І все це з урахуванням поступового, з часом, ослаблення організму й пов'язаного з цим зниження працездатності.