Дух часу

Родичі Емілії аж тепер узріли, кого мають у себе. Бідна забута сирота виросла в ворога. Емілія, дотепер найкрасша, никла як пільна квітка при плеканій городовій рослині.

Галя зараз дозріла округ себе неприязну зміну, хоть і прикриту плащиком ввічливості. Але що вона тому була винна? Вона жадала тілько того, що другі жадають від світа. І вона хотіла так жити, як другі живуть.

Для Галі лишалося лиш одно: здобути любов правдиву, аби досягнути красшої долі. Але вона уже так мало на те надіялася, що аж дивно їй було, як міг хтось боятися її, як міг не знати того, що вона так часто досвід-чала: що в теперішніх часах любов — то не сама лиш ідеальна стріла Купідона, а потребує більше реальних підстав! Кілько то мужчин коло неї крутилося, кілько то декламацій наслухалася вона, а все на тім і кінчилося! Роман, може, дійсно ще найщирійше про неї думав, бо навіть хотів женитися, але він потому інакше роздумався.

Як потопаючий хапаєся всего, що в руку попаде, так Галя хапалася своєї краси, а люде завидували їй і тих змагань, хоть се були змаганя безнадійної розпуки…

Що про неї стрийки думають, довідалася вона цілком ненадійно. Вона спала з Емілією в однім покою, а родичі з дітьми в другім. Вона якось довший час не могла заснути. Стрийко з жінкою також не спали, і хоть двері були заперті, то при загальній тишині чути було майже кожде слово. Вони говорили про низьку ціну збіжя, журилися, що вже молодші діти треба давати до школи; нарешті їх голоси так притихли, що тілько десь-не-десь яке слово долітало до її вуха. Галя уже дрімала, аж зачула виразно своє ім’я на переміну з іменем Емілії і її нареченого.

— Тота уже розумна, а наша ще дитина; може би ся удало її яким делікатним способом позбути, заким він приїде, — говорила шепотом стрийна.

Галю як би хто обсипав вуглем. Вона не сподівалася, аби про неї так зле думали, аби вона була спосібна відбивати підступом жениха. «О! Не дочекаєте того, аби мене під позорами виправити з дому!» — подумала собі.

Ледви зазоряло, Галя вже була на ногах, потихоньку вишукала кавалочок паперу і написала до мами письмо, на все заклинаючи, аби зараз приїхала по неї.

Вона вийшла з хати, перейшла город і стала при дорозі, чекаючи, аж люде туди будуть іти на торг до міста. Чекала довго, і першому чоловікові, що надійшов, передала свій лист. Перемерзла вернула до хати. Ті, що завдали їй смутку, спали ще спокійним сном, не заколоченим горем її душі.

Спершу вона нічо не гадала, лиш коби якнайскорше вирватися з хати, котра так скоро їй обридла.

Пізнійше почали виринати перед нею немилі наслідки сеї постанови, особливо тривожила її близькість Антона, від котрого рада була би утечи на край світа. Але все то перемагав неспокій, що мама могла не одержати письма і не приїхати.

Минув так цілий тиждень. Гіркий то був тиждень муки, непокою. Що лиш затуркотіло на подвір’ю, зараз бігла вона до вікна дивитися, чи то не мама.

Аж раз надвечір усі надзвичайно здивувалися ненадійним приїздом мами. Галя зараз зачала ся вибирати. Стрийки стали якось не свої і хотіли її затримувати, але Галя наперла, щоби таки зараз їхати. Плач душив її в горлі, і вона мусила якнайскорше увільнитися відси, аби хоть виплакатися доволі.

VI

І знов тишина, знов гріб, знов той Антін із залюбленими очима, як хрест на гробі надії! «О боже! як тяжко жити, чи ж не ліпше десять раз було би умирати?» — думала Галя і завидувала умерлій сестрі, що пішла за батьком, а її лишила при живій мамі на гіршу муку і журу. Що ж їй, нещасній, робити, де дітися, як собі зарадити?

— Хіба уже піду за Антона! — сказала вона раз в приступі жалю до матері.

Тота, замість жахнутися на розпучні наміри доньки, лиш сумно покивала головою, як би уже давно про те думала. Се Галі ще більше завдало жалю. Мама годилася з гадкою, про котру їй страшно було і подумати, а може, ніколи не видавалася тота гадка так страшна, як тепер! І то було одне серце на світі, котре її жалувало і любило!

* * *

Дні ішли за днями, подібні одні до других, як каплі води. Так само, як давнійше, сиділа вона від ранку до вечера з голкою в руках при вікні, так само, як давнійше, приходив і мучив її Антін. Аби хоть трохи мати від него супокою, почала ходити до місцевої попаді, вибираючи все той час, коли приходив до них Антін; або ще частійше ішла до хащі і там пересиджувала візити учителя.

* * *

Прийшовши раз на попівство, Галя застала там гостя, далекого родича, семінариста Стефана П… Вони глянули на себе і сильно змішалися. Він не був їй цілком незнакомий, так само й вона єму. Під час її проживаня на Поділю виділа вона єго раз чи два на забаві, та, не знати чому, забракло їм відваги тут до того признатися. Він не раз з нею танцював, не раз слідив за нею блискучими очима, але все-таки менше крутився коло неї, як другі. «Що єго ту завело? — спитала вона себе. — Чи то чистий припадок? чи, може, заставлені нею сіті на кого другого, єго, власне, зловили?» На кождий раз приїзд єго сильно потривожив її мислі.

Другий день перейшов як усе. Третього дня прийшла попадя з дітьми і Стефан з ними, а далі він. сам почав приходити.