Дух Росії

Науково-ідеологічний центр ім. Дмитра Донцова Центр національного відродження

Донцов Д. Дух Росії. – К.: Українська видавнича спілка ім. Ю.Липи, 2011.

Одна з останніх праць Дмитра Донцова була своєрідним підсумком його багаторічної творчості. Тут зібрані ключові думки й оцінки автора про Росію як цивілізацію, про ідеологічні і культурні основи російської нації. На цю тему Донцов писав майже усе життя, розглядаючи загадки російського Сфінкса, який став реальною загрозою для багатьох народів і країн Європи і Євразії.

Видання рекомендується політологам і культурологам, історикам та націологам, студентам гуманітарних вузів, широкому колу шанувальників ідеологічної літератури.

Переклад з німецької Володимира Вишинського та Івана Зимомрі

Відповідальний редактор і упорядник Олег Баган

Літературний редактор Ярослав Радевич-Винницький

Коректура Ольги Грици

Переклад здійснено за виданням: "Der Geist Russlands" von Dr. Dmytro Donzow / by Shild-Verlag GmbH., Munchen-Lochhausen,1961. – 96 c.

Зміст

Прості загадки Росії, Олег Баган

Вступне слово генерал-майора Дж. Ф. К. Фаллера

Зауваги видавництва

Розділ І. Сили антихриста

Розділ ІІ. Російське месіанство

Розділ ІІІ. Дух російського варварства

Розділ ІV. Апокаліптичний Дракон і Захід

Післяслово. Чи є Росія непереможною?

З життєвого шляху автора

Прості загадки Росії І

Тема Росії в українській національній свідомості і культурі має навіть не зовнішнє, а внутрішнє значення. Від 17 ст. російський світ увійшов в українську історію, духовно-церковне життя, а потім у соціальне і ментальне буття, з особливою силою. Сила ця полягає у тому, що один народ (російський), ведений деспотичною владою, відкрив для себе в історичному просторі іншого народу (українського) духовні і культурні джерела, які дзвеніли величчю, багатством справжньої Традиції. Ця традиція, тобто сакральні основи власної органічності, містерії етнічного розвитку слов'янства, синтез глибоких цивілізаційних нуртів, що споконвіків вирували в причорноморській Понтиді, промовляла про особливе покликання земель, які благословив на берегах Дніпра апостол Андрій, земель, що були прабатьківщиною для різних арійських народів, що животворно гамували в собі вітри зі Сходу і Заходу, історичні потоки з Півдня і Півночі.

Тоді, у 17 ст., напівтатарська Москва зрозуміла, що приєднуючи до себе Київ, вона перебирає собі якусь священну, поднадчасову місію, включається в кульмінаційні дійства всієї Східної Європи. Раптом окраїна, відстале царство серед дрімучих лісів Євразії почало перетворюватися, перехопивши ідею Києва, в духовний центр світового православ'я. Тому з таким поспіхом і фанатизмом московські монахи і попи за підказками українських мудреців із Києво-Могилянської Академії переписували історію, перебирали давню славу і переінакшували українські культурні здобутки минулого. Власне, те, що відбувалося між Московією і Руссю після Переяславської ради 1654 р., не було ані політичним союзом двох державних утворень, ані братанням двох слов'янських народів, ані злиттям двох православних традицій. Було це невпинним поглинанням одним етносом животворних основ буття іншого. Ніяке порівняння не буде таким точним для означення російсько-українських стосунків, як порівняння їх до взаємин між вампіром і його жертвою. Кров жертви не сприймається вампіром як якась здобич, ні, це просто для нього живодайний еліксир насущності. Для новоімперської Росії у 17-18 ст. українські духовні, історичні і культурні джерела були чимось таким, без чого вона не мислила своєї вимріяної величі. Адже ці джерела давали їй маєстатичну візію колишньої імперіальної Київської держави, ідею великого християнського місіонерства, розбудованої церковної культури і літератури, зрештою, вироблену літературну мову, яка згодом лягла в основу нової російської літературної мови. Тільки зайнявши ці київські позиції, Москва могла говорити зі світом, насамперед із православним світом, як справжній духовно-церковний авторитет. Відтоді, за геніальною підказкою православного малороса Інокентія Гізеля, усе, що діялося й здобувалося українськими силами й українським духом, почали називати "руським" у значенні "російським". Ця легальна інкорпорація української історії – це найбільша ідеологічна і культурна крадіжка у світі.