Двоє над прірвою

Такого удару не витримав би ніхто. Старий з гуркотом упав додолу.

Приголомшені в’язні заніміли. їхні погляди прикипіли до тоненької смужки крові, що витікала з розтрощеної голови француза і, мов змійка, звивалася по нерівній цементній підлозі. Вона поволі наближалася до блискучих хромових чобіт Нушке, і він змушений був відступити назад.

— Подлец! — раптом дзвінко пролунало у нього за спиною коротке гнівне слово, вимовлене по-російськи.

Нушке швидко оглянувся. Звичайно, він не розумів значення того слова, але вже те, що хтось посмів вигукнути в таку хвилину й порушити гнітючу тишу, він розцінив, як протест. Очі його враз блиснули, туга шия набрякла й почервоніла від гніву.

— Хто?

У відповідь — жодного звуку.

— Хто?

Знову ніякої відповіді.

Володя і ті хто стояв на правому крилі, за спиною у блокфюрера, бачили, що вигукнув новенький. Прибув він з транспортом зі сходу тільки вчора, пізно ввечері. Ні з ким не вступаючи в розмову, сів на вказане старостою місце на нижніх нарах, міцно стиснув на колінах невеличкі кулаки і так просидів до ночі. На вигляд мав років п’ятнадцять. Зросту невисокого. Його по-дитячому ніжного обличчя ще ні разу не торкалося лезо бритви. З широкого коміра роби сиротливо виглядала тонка біла шийка… Хлопчисько та й годі!.. Разом з усіма він ліг мовчки спати і ось тепер — відзначився… Підписав сам собі смертний вирок! Адже Нушке все одно дізнається, хто вигукнув і що. Не зараз, звичайно, бо, побоюючись розплати, жоден з таємних донощиків не посміє в присутності всього блоку донести, а завтра чи післязавтра знайдеться негідник, котрий донесе, — і тоді новенькому капут! Тим або іншим способом Душогуб розправиться з ним…

Володя з жахом і жалем дивився на бліде, закам’яніле обличчя хлопця. Хто він? Звідки?.. Як потрапив сюди цей підліток? Очі сірі. Погляд упертий… Хлопче, хлопче, навіщо ж ти так необачно бовкнув? Кому тут потрібна твоя показна сміливість? Чи це прояв відчаю, коли для людини вже все одно і вона приготувалася до найгіршого що може бути?

— Хто? — втретє пролунало зловісне запитання.

Знову ніхто не обізвався.

Нушке оскаженів.

— Брудні свині! Я навчу вас поважати табірне начальство! Ось маєте! Ось маєте! — Він почав сипати удари направо і наліво. — Шкода, мало часу! Та все одно я змушу сказати, яка свиня посміла порушити порядок у блоці!

Нушке не розбирав, кого бив і по чому. Лупцював усіх підряд. Володю вперіщив по плечах і по спині. Його сусідові торохнув по голові — аж той заточився на нари. Третьому влучив у щоку, і на ній відразу здулася синя басамуга… Відхилятися від удару було вкрай небезпечно: такого капо, що стояв напоготові позаду блокфюрера, міг забити до смерті.

Стогони, зойки, виляски бича змішалися з лютою лайкою, яку вивергав Нушке.

І тут трапилося зовсім несподіване. Наперед виступив новенький і заявив:

— Припиніть екзекуцію! Винен я!

Нушке опустив руку, витріщив очі.

— Ти, малий?

— Так, я.

— Доннер веттер! Невже ти гадаєш, що господь бог дарував тобі два життя на цій грішній землі? То я мушу розчарувати тебе! — і уперіщив смільчака по плечах. — Що ти сказав? Та швидше, бо у нас зовсім мало часу.

Новенький здвигнув плечима.

— Нікс ферштейн… Я по-німецьки не розумію.

— Ти вигукнув слово “подлез”… Що воно означає? — спитав Нушке, трохи перекрутивши у вимові російське слово “подлец”.

— Нікс ферштейн…

— А це ти розумієш? — Нушке ткнув новенькому під самий ніс бича.

— Нікс ферштейн, — уперто стояв на своєму гефтлінг.

— Ферфлюхтер гунд! Проклятий собака! — вилаявся есесівець і повернувся до мовчазного строю. — Хто перекладе?

Якась підсвідома внутрішня сила виштовхнула Володю наперед.

— Дозвольте мені, пане блокфюрер.

Нушке зміряв його поглядом з голови до ніг.

— Ти знаєш німецьку?

— Знаю.

— Гаразд… Що ж вигукнув цей собака?

Володя вагався лише одну мить, бо вже обміркував, що мав казати.

— Він вигукнув лише одно слово — “подлез”… По-російськи це означає, що старий француз “підліз” під вашу палицю сам. Отже, сам винен у тому, що трапилося…

Володя розумів, як він ризикує. Можна сказати, ризикує головою, бо пояснення його спиралося на неправильну вимову чужого слова самим блокфюрером і було дуже хистке. Досить кому-небудь з присутніх, хто володіє російською мовою, захотіти — і обман негайно викриється. Але він сподівався, що свої не викажуть, а ніхто інший не знав російську мову настільки, щоб розібратися в таких фонетичних тонкощах.

Нушке спантеличено закліпав набряклими повіками.

— Ось як! Він справді саме так сказав?

— Безперечно. Ви ж самі добре запам’ятали це слово — “подлез”…

— Так, запам’ятав — і перевірю! І якщо ти переклав неправильно…

— Можете не сумніватися. Я німецьку знаю непогано.

— Ну, гаразд, ніколи зараз розбиратися, — похмуро буркнув Нушке і тут же люто закричав: — Цього малого — в карцер! Усім виходити! На апельплац! Швидше!

2

Над Тюрінгенським лісом дув свіжий вітер, і Володя, підтюпцем поспішаючи на центральний майдан концтабору, відчув, як під благеньку робу починає заповзати сирий передранковий холод.