Двоє над прірвою

Поволі лють і гнів поступалися місцем розпачу і відчаю. Штурмбанфюрер, врешті, до кінця збагнув, яка смертельна небезпека нависла над його дочкою. Він раптом згорбився, поволі опустився на стілець і охопив голову руками. Погляд його був безтямним.

— Гер Гольбах, я даю вам прекрасну можливість врятувати Єву, — промовив я тихо з наголосом на слові “врятувати”.

— Яку? — він підвів голову.

— Вас вразила перша частина Євиного листа, і ви не надали значення другій. А там пишеться, що ви можете визволити з пазурів гестапо одного чоловіка і замість нього одержати свою дочку, живу і неушкоджену.

— Кажи толком — хто цей чоловік?

Я сів на стілець насупроти свого колишнього шефа, полегшено промовив:

— Отак би зразу, гер штурмбанфюрер… Тепер вислухайте мене уважно… Ціммерман влаштував мого батька Івана Григоровича Булатовича водієм на хлібозавод. Одним з об’єктів, куди батько возив хліб, був аеродром на Солом’янці. Вчора чи позавчора там згорів літак і загинули три льотчики. СД чи гестапо заарештувало цілий ряд людей, котрих підозрюють у диверсії. Вчора був заарештований і мій батько. Заарештований безпідставно. Ви маєте… Ви мусите розшукати його — гадаю, це для вас не так складно — і визволити. Тобто забрати його до себе, а потім обміняти на Єву… Вам зрозуміло?

— Цілком. А якщо не віддадуть мені твого батька?

— Тим гірше для вас… і особливо для Єви!

— Як же ти мислиш собі провести обмін? Де він відбудеться? Коли?

— Хай це вас не турбує… Скажу тільки, що часу ви маєте не багато — обмін повинен відбутися сьогодні. Або завтра не пізніше дев’ятої години вечора.

— Де ж я тебе знайду?

— Мене не треба шукати. Я буду весь час тут, біля вас…

Гольбах трохи оговтався від шоку і з цікавістю запитав:

— Скажи мені, ти придумав це все сам?

— Ні, не сам. Мені допомагають товариші.

— Гм… Я доберуся до вас! Можеш бути певен — доберуся!..

— Можливо. Але спочатку подумайте про Єву! Вона сподівається, що ви зробите все, щоб визволити її.

— Я тільки про це й думаю! Прокляття!

Він раптом швидко підняв телефонну трубку. Та ще швидше я вихопив з кишені пістолет і направив йому в груди.

— Гер штурмбанфюрер, киньте дурні жарти! Одно слово — і я стріляю!

Гольбах отетеріло подивився на блискуче дуло і поволі почав бліднути. Потім замахав вільною рукою.

— Володья, ти неправильно зрозумів мене. Я хочу зв’язатися з СД і вияснити, чи справді твій батько заарештований і де він зараз знаходиться.

— Гаразд, — погодився. — Говоріть!.. Але ще й ще раз добре подумайте, що для вас важніше — врятувати Єву чи знищити мене!

— Я це розумію, будь певен… Безперечно, я вибираю Єву… А з тобою я коли-небудь зумію поквитатися! Тож заховай свою пу-кавку і не лякай мене, а я тебе, поки не визволю дочку, і пальцем не зачеплю!

Звичайно, це було розумно, і я, заховавши пістолет, опустився на стілець.

Тим часом Гольбах, з ненавистю і острахом поглядаючи на мене, підніс трубку до вуха.

— Алло! Алло!.. Фройляйн?.. Зв’яжіть мене з капітаном Малькомесом… Негайно! — І через кілька секунд: — Капітан Малькомес?.. Хайль Гітлер!.. Говорить Гольбах… Маю до тебе діло, Фріц… Яке?.. Зараз скажу… Мені стало відомо, що у тебе неприємності… Звідки?.. Ну, бачиш, ми на такій службі, щоб усе знати… Так, так… Заарештував?.. Сімнадцять чоловік?.. От якраз вони мене і цікавлять… Власне, не всі, а тільки один з них — Іван… Булатовітш… Ти не пам’ятаєш? Подивись, будь ласка, в список… Він має бути… Шофер, що доставляв у аеродромну кантину хліб… Є?.. От і добре… Ти вже його допитував?.. І що ж він каже?.. Все заперечує?.. Цього і слід було сподіватися, бо всі вони починають говорити тільки тоді, коли перепустиш їх через м’ясорубку… Ще не перепускав?.. Тим краще… Бо мені він потрібен живий і здоровий… Що?.. Ну, я тебе прошу… Зроби ласку Фріц… Дуже потрібен… Я приїду — все розповім… Це не телефонна розмова… Що?.. Дякую… Зараз їду… — І він натиснув кнопку дзвінка.

Я не пропустив жодного слова. Отже, Смольников, як ми з Віктором і сподівалися, живий… Зрозумівши, що Гольбах має зараз їхати на аеродром, я сказав:

— Гер штурмбанфюрер, поїдемо разом. Тільки одна умова: ні ви, ні шофер не повинні брати з собою автоматів.

— А пістолети?

— Пістолети можна. З них далі як на п’ятдесят кроків не влучиш, а це буде дуже важливо при обміні.

— З нами замість шофера поїде Цвеккер. Шоферові я не довіряю, а хотів би всю цю історію зберегти в таємниці.

— Мабуть, не пощастить… Знає ваш денщик, якого я зачинив у підвалі, знатимуть Цвеккер і капітан Малькомес… Дізнаються інші…

Гольбах лютим поглядом зміряв мене з ніг до голови.

— Занадто ти розумний, хлопче. Ти хочеш не тільки визволити свого батька, а й запроторити мене на фронт? Щоб мене розжалували до рядового і послали під кулі? Цього ти хочеш? Не вийде!..

— Як знати? Може, й вийде, — сказав я. — Однак не будемо сперечатися — життя покаже…

В цю мить розчинилися двері і ввійшов Цвеккер. Клацнув закаблуками, викинув наперед руку, гаркнув:

— Хайль Гітлер!

— Хайль! — недбало відповів Гольбах і наказав: — Цвеккер, приготуй машину — поїдемо втрьох на аеродром… Шофера не брати!