ef8e164b9ddb4e6382d512bdeac55396

розповіді про те, як у Дешті провалювалися в підземні тунелі. Це завжди

означало неминучу загибель. Хоча казали, що армійці змогли пристосувати деякі

закинуті нори ракоскорпів для своїх криївок. — Але як ти там дихав? Як

ракоскорп тобі це дозволив?

— Йому сподобалася моя кров, плентався за мною ще з Ак-Шеїх. Якось я

розкажу тобі, як дихати одним повітрям із ракоскорпом. Як ти, малий? Цей вам

нічого не зробив?

Талавір окинув поглядом дітей. Бекир стенув плечима: мовляв, «що нам

буде». Він досі не міг зрозуміти, Талавір прийшов, щоби знову зникнути чи

цього разу для того, щоб допомогти.

— Добре, що діти цілі, людолове. — Повноважний якоюсь залізякою

відколупав від шкіри на руці шматок солі й натренованим жестом закинув його

до пащі грифона. — Про що ти домовився з Белокуном?

Бей акинджиїв поворушив вугілля, витяг жарину й приклав до рани на шиї.

У бараку засмерділо паленим м’ясом. Саша Бідний лише скривився. Усі

завмерли в очікуванні на відповідь. Бекир не сумнівався, що Саша збреше, але

хотів почути бодай щось.

— Завтра Перша Зіниця спустить Ма, натомість забере Бекира.

Акинджий перетрусив бурдюки, нарешті знайшов не до кінця порожній і

висмоктав крізь трубку в масці залишки води. У його й до того безбарвному

голосі зовсім не залишилося емоцій. Справу буде вирішено.

— Нащо він Белокуну?

— У нього те саме обличчя, що й у доктора Мамая в дитинстві.

Талавір якось дивно подивився на Бекира, а потім схопився за голову, щосили потер золоту бляшку на лобі й прошепотів до неї: «Замовкни».

Бекир завжди думав, що Гавен Белокун полює на нього через його

унікальність. Старші Брати цікавилися рідкісними потворами, а він, як казала Ма, був винятковим, незміненим, тим кого суєр любив дуже ніжно. А виявилося, що

й це було брехнею. Навіть його обличчя йому не належало.

— Ти брешеш, Сашо.

— Нащо мені це робити, Бекире, солодка пташко? Перед кінцем кожен

заслуговує знати правду. Бачиш, не так уже й важливо, хто твій батько. Головне, чим тебе обдарував суєр.

— Ви теж про це знали, Повноважний? Про моє обличчя? — Бекир

наблизився на відстань витягнутої руки до колишнього Старшого Брата. Підійти

ближче не наважився. Талавір досі тримався за голову і, як юродивий, розгойдувався з боку в бік.

— Найгірше, що робить Дешт, це відбирає розум. Це гидотніше за хвороби

й інші зміни, — майже співчутливо сказав Саша Бідний і наказав Близнюкам

подати Повноважному води.

Талавір кілька разів ковтнув, вилив дрібку собі в долоню і розтер її по

обличчю. А коли прибрав руку з очей, у них знову застрибали відчайдушні

жаринки. «Ще поговоримо, Бекире», — промовив його погляд.

— Ти кинув мене помирати, а я врятував тобі життя, Сашо, — сказав

Повноважний до бея акинджиїв. — Поки що два нуль.

— Я знаю закони Дешту, Талавіре-аго, — неохоче визнав Саша Бідний. —

Дешт любить чесних, а я завжди сплачую свої борги. Можеш забрати будь-кого, окрім хлопчика. Незмінений — моя пташка.

— Я не належу тобі. І ти не зможеш мене віддати, якщо я сам на це не

погоджуся. Хто такий Мамай?! — закричав Бекир, але його ніхто не почув.

Усі заговорили одночасно. Талавір знову переконував не вірити Белокуну.

Його підтримав зранений Сахан Трошки, вимагаючи атакувати Мати Вітрів.

— Буря виїла тобі мозок, — проревів Саша Бідний до армійця. — Ви вже

спробували, і що? Ми чесні акинджиї. Ми торгуємо. Ми домовляємося, а не

воюємо. Тому ми не Армія потвор. — Саша Бідний розвернувся до Бекира.

Жовті очі горіли дивним вогнем, наче йому було шкода хлопця. — Зрозумій, по-іншому Ма не врятуєш.

У бараку стало спекотно. Навіть Бурун перестав крутитися й завмер під

руками Джина. Усі переводили погляди з бея акинджиїв на Повноважного, а

потім — на Бекира, наче очікували на остаточне рішення.

— Торгуючи дітьми, землею чи вірністю, ти завжди отримуєш менше, ніж

втрачаєш, Сашо-аго, — промовив Талавір, потираючи бляшку. — Повторю те, що сказав у Дешті. Ви вже привели хлопчика. Хай що б сказав Белокун, обміну

не буде. Він спустить на вас Старших Братів і отримає бажане. А я пропоную

звільнити Ма, залишити Бекира й навіть повернути дочку Сахана Трошки. І

тільки від тебе, Сашо-аго, залежить, скільки людей завтра помруть.

Останні слова Талавіра потонули в гімні Двобогу. Діти затулили вуха.

Шейтан і Джин обмінялися напруженими поглядами. Слова пісні наче

промовляли до кожного з них, витягували найсокровенніше й найболючіше, змушували сумніватися і зневірюватися. До них почало доходити, у що вони

влізли. Єдине, для чого торгуються Старші Брати, — це щоб отримати більше, ніж їм пропонують, а зупиняються лише тоді, коли забирають усе. Ще не було

такого, щоб хтось викрутив домовленість із Гавеном Белокуном на свою користь.

Чи вдасться це Саші Бідному? Але й в очах бея акинджиїв більше не було тої

впевненості, що вони випромінювали до перемовин із Матір’ю Вітрів.

— Що ти можеш запропонувати, пташко з брухту?

— запитав Саша Бідний, коли гімн стихнув.

— На місці Белокуна я б не ризикував. А отже, Ма завтра не спуститься.

Але Сфена буде. Вигадає якесь пояснення, чому ви самі маєте піднятися.

— І що? — з недовірою запитав Саша Бідний. — Щойно вони відчують