Читаем Енеїда полностью

Енеїда

112 Тепер до кого прихилюся,Хто злую долю облегчить?Куди в біді я притулюся?Слабу ніхто не приглядить!Тепер прощайте всі поклони,Що получала во дні ониОд вдов, дівчат і молодиць;За дивні брови соболині,За очі ясні соколині,Що здатний був до вечерниць.

113 Коли б мені твій труп достатиІ тіло білеє обмить,І з похороном поховати,До ями з миром проводить.О боги! як ви допустили,Щоб і одинчика убилиІ настромили на віхуЙого козацькую головку;Десь світ вертиться сей без толку,Що тут дають і добрим тьху.

114 А ви, що Евруся згубили,Щоб ваш пропав собачий рід!Щоб ваші ж діти вас побили,Щоб з потрухом погиб ваш плід!Ох! Чом не звір я, чом не львиця?Чом не скажена я вовчиця?Щоб мні рутульців розідрать;Щоб серце вирвать з требухою,Умазать морду їх мазкою;Щоб маслаки їх посмоктать».

115 Сей галас і репетованняТроян всіх в смуток привело;Плаксивеє з синком прощанняУ всіх з очей слізки тягло.Асканій більше всіх тут хлипавІ губи так собі задрипав,Що мов на його сап напав.К старій з поклоном підступивши,На оберемок ухвативши,В землянку з валу потаскав.

116 А тут кричать та в труби сурмлять,Свистять в свистілки, дмуть в роги,Квилять, брат брата в батька луплять;В наскок яряться вороги.Тут ржання кінське з тупотнею,Там разний гомін з стукотнею,Скрізь клопіт, халепа, сто лих!Так в мідні клекотить гарячій,Так в кабаці кричить піддячий,Як кажуть, хоть винось святих.

117 Гей, музо, панночко цнотлива,Ходи до мене погостить!Будь ласкава, будь не спесива,Дай поміч мні стишок зложить!Дай поміч битву описатиІ про війну так розказати,Мов твій язик би говорив.Ти, кажуть, дівка не бриклива,Але од старости сварлива;Прости! я, може, досадив.

118 І в самій речі проступився —Старою дівчину назвав,Ніхто з якою не любився,Ні женихавсь, ні жартовав.Ох, скілько муз таких на світі!Во всякім городі, в повіті!Укрили б зверху вниз Парнас.Я музу кличу не такую:Веселу, гарну, молодую;Старих нехай брика Пегас.

119 Рутульці дралися на стіни,Карабкалися, як жуки.Турн з ярости дрижав і пінив,Кричить: «Дружненько, козаки!»В свою троянці также чергуВ одбої поралися зверху,Рутульців плющили, як мух.Пускали колоддя, каміння,І враже так товкли насіння,Що у рутульців хляв і дух.

120 Турн, бачивши троян роботу,Як рать рутульськую трощать,Як б’ють їх, не жалія поту,Рутульці, мов в’юни, пищать;Велів вести зо всіх олійниць,Де тілько єсть, із воскобійниць,Як можна швидче тарани.Якраз і тарани вродились,І воскобійники явились,Примчались духом сатани.

121 Приставив тарани до брами,В ворота зачали гатить;Одвірки затряслись, мов рами,І снасть од бою вся тріщить.Турн сили вдвоє прикладає,І тарани сам направляє,І браму рушити велить.Упала!.. Стуком оглушила,Троян багацько подушила,Турн в кріпость впертись норовить.

122 Біда троянцям! Що робити?А муза каже: «Не жахайсь,Не хист їх Турну побідити,В чужую казку не мішайсь».Троянці нап’яли всі жилиТа вмиг пролом і заложили,І груддю стали боронить;Рутульці бісом увивались,Но на пролом не насовались,А Турн не знав, і що робить.

123 Троянець Геленор одважнийІ, як буряк, червоний Лик,Горлань, верлань, кулачник страшнийІ щирий кундель-степовик..Сим двом безділля — всяке горе,Здавалось по коліна море,Потіха ж — голови зривать.Давно їм в голові роїлосьІ, мов на поступки, хотілосьРутульцям перегону дать.

124 Так Геленор з червоним Ликом,Роздігшися до сорочок,Між вештанням, содомом, криком,Пробралися подуть тичок.Рутульців добре тасовалиІ од рутульців получалиКвитанцію в своїх долгах.Лик тілько тим і одличився,Що як до Турна примостився,То з’їздив добре по зубах.

125 Но Турн і сам був розбишакаІ Лика сплющив в один мах;Із носа бризнула кабака,У Турна околів в ногах.А также пану ГеленоруСмертельного дали затьору,І сей без духу тут оставсь.Рутульців се возвеселилоІ так їх серце ободрило,Що і негідний скрізь совавсь.

126 Натиснули і напустились,Рутульці кинулись на вал;Троянці, як чорти, озлились,Рутульців били наповал.Тріщали кості, ребра, боки,Летіли зуби, пухли щоки,З носів і уст юшила кров:Хто рачки ліз, а хто простягся,Хто був шкереберть, хто качався,Хто бив, хто різав, хто колов.

127 Завзятость всіх опановала,Тут всякий пінив і яривсь;Тут лютость всіми управлялаІ всякий до надсаду бивсь.Лигар ударом макогонаДух випустив із Емфіона,І сам навіки зуби стяв.Лутецій б’єть Іліонея,Циней Арефа, сей Цинея,Один другого тасовав.

128 Ремул рутульської породи,Троюродний був Турну сват,Хвастун і дурень од природи,Що ні робив, то все не в лад;І тут начав щосил кричати,Троянців лаять, укоряти,Себе і Турна величать:«Ага! проклятиї поганці,Недогарки троянські, ланці!Тепер прийшлось вам погибать.

129 Ми вас одучим, супостати,Морити вдов, дурить дівок;Чужії землі одніматиІ шкодити чужий садок.Давайте вашого гульвісу,Я вмиг його одправлю к бісу,І вас подавимо, як мух:Чого прийшли ви, голодрабці?Лигать латинськії потапці?Пождіть — ваш витісним ми дух!»

130 Іул Енеєвич, дочувшисьДо безтолкових сих річей,Як шкурка на огні надувшись,Злость запалала із очей,Вхопив камінчик — прицілився,Зажмурив око — приложивсяІ Ремула по лобу хвись!Хвастун бездушний повалився,Іул сердешно взвеселився,А у троян дух ожививсь.

131 Пішли кулачні накарпаси,В виски і в зуби стусани;Полізли тельбухи, ковбаси,Всі пінили, як кабани.Всі роз’ярились через міру;По-сербськи величали віру;Хто чим попав, то тим локшив.Піднявся писк, стогнання, охи,Враг на врага скакав, мов блохи,Кусався, гриз, щипав, душив.

132 Служили у троян два брати,Із них був всякий Голіаф;Широкоплечий і мордатий,І по вівці цілком глитав.Один дражнився БитіасомІз Кочубейським він ТарасомКоли б заввишки не рівнявсь;Другий же брат Пандаром звавсяІ вищий од верстви здавався;Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь.

133 Два брати, грізні ісполини,В бою стояли у ворот,Дрючки держали з берестиниІ боронили в кріпость вход.Вони к землі поприсідали,Троянці ж в город одступали,К собі манили рутулян.Рутульці зрять — навстяж ворота,Прожогом в кріпость вся піхотаСпішить насісти на троян.

Перейти на страницу: