Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і...

Росіянин бридко вилаявся і навпомацки попрямував у бік саней. По дорозі він спіткнувся об інструктора з повіту, що лежав на дорозі. Партійний діяч тримався за прострілене стегно і тихо стогнав.

- Спокійно, до весілля заживе.

- Так я вже одружений, - простогнав партійний.

- Зараз я за тобою повернуся, треба побачити решту.

Декількома метрами далі він натрапив на гмінного секретаря. Той теж був живий, рана в плечі була не смертельна.

- Блі-ін, і що ж це воно було? – здивовано спитав він.

– Як це що? Фашистсько-імперіалістична пастка, - буркнув росіянин. – А вам здається, що клерикальні сили лише ідеологічно народ розм'якшують? У кожному приході, якщо добре знайти, знайдеться радіостанція, динаміт, автомат ... Війна з релігією - це війна за виживання комуністичного суспільства. Ось сам подивись: у святого Миколая переодягся, але автомат на всяк випадок мав…

За кілька хвилин він дістався саней. У ході вогневого зіткнення всі чотири оленя загинули. Шмарагдов запалив ліхтарик, почав висвітлювати їх по черзі. У одного оленя ніс був неприродно червоним[24].

- Ти дивися... - буркнув про себе москвич.

Біля саней стовпилися парашутисти. Багнети в їхніх руках похмуро блищали.

- Жодного сліду, товаришу Шмарагдов, - доповів один із них. – Втік…

- Далеко не дійде, - обличчя росіянина розтягнулося в гидкому усмішці. – У селі дістанемо.

Святий Миколай штовхнув кілька розбовтаних дверей і зайшов у теплу хату. Це вже остання… Обов'язкову норму відпрацюю, і можна буде повертатися до себе…

- Добрий вечір, хазяїне, - почав він і замовк на півслові.

Дюжина солдатів цілилася в нього з ППШ. Ззаду в спину ткнулися два пістолетні стволи.

- Ось ти і попався, - прошипів академік Шмарагдов. – Наручники…

Через кілька хвилин Миколай вже сидів у підвалі.

Спочатку його хотіли посадити в будівлі Громадянської міліції, але остаточно вибрали підвал банку[25], оскільки той був забезпечений товстими сталевими дверима. На всякий випадок. І одразу ж перший допит. У підвалі зібралися найвідданіші, присвячені в операцію товариші. У будівлі над ними на варті стало три десятки солдатів. Хто його знає, а як поляки захочуть відбити святого Миколая? Бійці поклали на підвіконня мішки з піском, стволи націлили в різні боки. Вікна, щоправда, зачинили, бо мороз кусався.

Якуб дістався до села городами. Скрізь панував спокій, тільки з хати долинали голоси. Люди співали колядки. Вендрович обережно подивився у вікно одного будинку, потім другого. Миколай точно тут був… Інакше, звідки взялися б радіоприймачі "Філіпс", пляшки з "Джоні Уокером", банки з шинкою та інші товари капіталістичного виробництва, які щільно покривають столи? Тільки от, куди ж він подівся? Ще й кобилу йому треба віддати... З-за пам'ятника виринула тінь. Семен.

- Якубе, - серйозно повідомив він. – Комуністи святого Миколая схопили…

- От чорт, - тяжко зітхнув екзорцист. – Де його тримають? Ми маємо його витягнути…

- У банку. Тридцять росіян його охороняють... Самі не впораємось.

Якуб почухав голову.

- Бочку пам'ятаєш?

- Яку бочку?... А-а, ту... Ясна річ.

- Її закопали в тебе, щоб мене не спокушати... Сто двадцять літрів сорокарічної сливовиці. І якраз слушний випадок.

- Земля ж як камінь. Нічого, у мене лом є. Поповзли до мене.

За кілька хвилин у двері банку постукали два занесені снігом тубільці.

- Чого? - гаркнув зсередини командир.

- Пугу, пугу, козак з Лугу![26] – весело відповів Семен. – Ми прийшли до вас, товариші, відзначити ваш великий успіх. Прикотили діжку горілки від вдячних мешканців села.

Командир намагався було протестувати, але його підлеглі, почувши про діжку горілки, витягли саперні лопатки. Командир здався і відчинив двері.

Якуб із Семеном закотили бочку.

– Сливовиця, сорокарічна, спеціально для такого випадку зберігали, – розхвалював Якуб. – І ковба-ска на закусок знайдеться…

Він вибив корок. Тісним фойє банку рознісся райський запах. Відразу з'явилися і стопки.

- Давайте вип'ємо за ваші успіхи з релігійним забобоном, - запропонував Семен.

Випили раз, потім знову ... Невідомо звідки з'явилася гармошка, з трьох десятків горлянок пролунала пісня:

Піднімайся країно велика,

Іди, на бій святий...[27]

Чергові порції булькали в змучених жадобою ковтках. Ковбаса зникала метрами, у печі пеклася картопля на закуску.

- Ну що, гад, признавайся! - гаркнув росіянин. Святий Миколай глянув на нього з деяким подивом.

- У чому я мушу зізнаватися? – здивувався він.

- Ах ти… реакціонер… – вийшов слиною Шмарагдов. – Зараз ми тобі покажемо…

Святий легенько посміхнувся.

- Ви робите дуже серйозну помилку, - сказав він. - За святого Миколая мене приймаєте.

- А ти всього лише видаєш себе за нього? – не витримав гмінний партійний секретар.

– Ні за кого я себе не видаю. Я – Дід Мороз.

- Чого? – не здивувався інструктор із повіту.

- А чому це ти прийшов перед Різдвом, а не на Новий Рік? - гаркнув Шмарагдов.