Читаем Феномен Фенікса полностью

Феномен Фенікса

Хто ми, люди з планети Земля, третьої планети Сонячної системи, що обертається — наша космічна адреса, — в рукаві Оріона галактики Молочний Шлях, і що таке Всесвіт у всьому його огромі, і яка його подальша доля; про Великий Вибух, що породив усе суще, про Бога-Творця і його пошуки, про кінечну, вельми сумну еволюцію Сонця, стискання Всесвіту, про трагічну долю, що чекає людство і білий світ і про нове відродження, в чому й криється незнищенність Всесвіту; про його циклічність від вибуху до вибуху, — про це і багато про що інше своєрідний роман-есе письменника Валентина Чемериса «Феномен Фенікса». У книзі також вміщено низку фантастичних повістей та оповідань, серед яких «Особлива місія мадам Крижанівської», «Подорож після смерті», «Інтерв'ю на Чорториї», «Ліліт — птиця нічної грішної любові» (вперше так детально розповідається про біблійну попередницю Єви, першу дружину Адама) та інші пригодницькі, містичні речі, гостросюжетні, із своєрідним поглядом письменника на різні загадкові явища, про таємниці людської душі і світу, що нас оточує.

Валентин Лукич Чемерис

Приключения / Научная Фантастика18+

Валентин ЧемерисФЕНОМЕН ФЕНІКСАРоман-есеФантастичні повісті, оповідання

^©_{http://kompas.co.ua}_{— україномовна пригодницька література}

ФЕНОМЕН ФЕНІКСА<emphasis>Роман-есе</emphasis><emphasis>про Великий Вибух</emphasis>ЧЕРВОНЕ ЗМІЩЕННЯХОЛОДНА ОСІНЬ 1947-гоЯК ПОЧАЛАСЯ ЦЯ КНИГА

Давним-давно, коли ще ніхто не жив і нічого — абсолютно нічого, — ще не було. Навіть часу і простору. Все спричинилося в одну мить у крихітній точці. І сталося це 12-14 мільярдів років тому — Фрейд Хол вперше назвав це Великим Вибухом. За межею відомих законів фізики. І настав час X. Народження Всесвіту. Феномен або Колосальна Подія. Передбачення Едгара По. Вічні запитання «Рігведи». Червоне зміщення. На землі немає пам’ятника Едвіну Хабблу. Скільки галактик у Всесвіті? В одному із спіральних рукавів Молочного Шляху, званого ще рукавом Оріона.

«…Можете почати з чого забажаєте. Вас хвилює доля Всесвіту? Почніть з Великого Вибуху», — Стівен П. Маран, доктор філософії.

Всесвіт — це космічний простір і все, що в ньому знаходиться; сукупність усіх форм матерії як єдине ціле; система світобудови. (Також і земна куля з усім, що на ній знаходиться). Він неймовірно великий і стає ще більшим. З багатьох теорій (моделей) народження Всесвіту, найбільшим визнанням користується теорія Великого Вибуху, звана ще Феноменом, або — Колосальною Подією, — з популярних видань.

Гримнуло тоді добряче. В космосі й досі чути його відлуння. Хоч минуло звідтоді дванадцять, ба, і всі чотирнадцять мільярдів років.

… Так, так, це був, здається, 1947 рік, далекий вже, предалекий — як пишуться ці рядки.

Минав третій рік, як затихли залпи Другої світової війни і шостий, як моє рідне село Заїчинці, що на Полтавщині, було звільнене від німецько— фашистської окупації. Відступаючи у вересні 1943 року, окупанти дощенту спалили мою малу батьківщину — вціліли тільки лічені хати і за п’ять років, що минули звідтоді — з них чотири ще воєнні — село на той час так повністю ще й не відбудувалося. Всюди вдовами і взагалі жінками, на яких тоді й тримався колгосп, сяк-так зведені хижки, халупки тощо.

Ще тривала повоєнна розруха, лютував голод, була бідність — жахливі, просто неймовірні нестатки, особливо в сім’ях полеглих фронтовиків. Де вже було зводити добротні хати!

Отож, був, здається, 1947 рік, пізня осінь.

Я тоді ходив до п’ятого чи шостого класу Заїчинської середньої школи (двоповерхова кам’яна школа дивом уціліла, як фашисти нищили село). Уціліла й шкільна бібліотека — щоправда, маленька і вся вона вміщувалася в одній куценькій кімнаті, в закапелку першого поверху. Її активним читачем я став з вересня 1943 року, як на другий день по звільненню села, перший раз пішов у перший клас. Книги я не читав, а — ковтав (навіть на деяку шкоду шкільній програмі), беручи за раз чи не по десятку книжечок, то, й завжди ходив з книгою в пазусі під сорочкою, використовуючи будь-яку можливість прилучитися до друкованої мудрості — читав ледь чи не на ходу. Навіть як кудись ішов вулицею. Про мене бувало казали (але якось… м-м… лагідно): пішов Валько самашедший… Чому «самашедший»? Та тому, що з-за книг я й світу білого не бачив і рідко виходив на гулянки, які так люблять діти й охоче на них збираються, забуваючи й за уроки. Я ж на гулянках заощаджував час для читання, що було для мене рівнозначно відкриттю світу білого.

Перейти на страницу: