й рішучіше, а інший
- новачок, і такому геймовер зробити можна за три секунди. Дуже допомагало Рикпету й знання всіх кімнат і комірок від першого до третього рівня; вище ні йому, ні його новим друзям бувати поки не доводилося. А подружився він з Кадимом і ще з трьома заекранниками, які жили в кімнаті ТІ 107. Хлопців звали Васлою та Орігом, а дівчинку Шанатою, вона жила тут же, за перегородкою. Струнка, середнього зросту, з довгим блискучим темно-русявим волоссям. Сірі очі завжди спокійні й уважні. Шана не була щебетухою, ніколи не плакалася й ні на кого не скаржилася, і це Рикпету дуже подобалося. Вона потрапила до Заекрання невдовзі після Рикпета, і він допомагав їй у першій грі. Шаната швидко освоїлася й грала не гірше за хлопчаків. Кадим був повною протилежністю Шанаті. Веселий поспішайло, який ніколи не сумував і завжди й скрізь устигав. Він любив пожартувати й посміятися. Васла був трохи повненький хлопчик, не дуже говіркий, але спокійний і впертий. Кадим постійно жартував над його «еканням» і «нуканням», але не образливо, а так, по-дружньому. Оріг був найбільш потайний серед усіх заекранників. Він завжди говорив одне, думав інше, а робив третє. Рикпету це не подобалося, і він намагався з ним не дуже водитися.Сьогодні Рикпета викликали тричі. Він щойно повернувся після третьої гри, на другому рівні спритно й швидко зробивши гравцеві геймовер, але не встиг присісти на ліжко, як почув Голос:
- Рикпете, до бою!
За кілька хвилин заекранник був викинутий із труби відеокарти просто на середину величезного чи то складу, чи то занедбаного цеху. Залишившись відкритим з усіх боків, Рикпет не розгубився. Короткими зигзагами він кинувся до стіни й упав за якийсь ящик. Кілька разів запізніло свиснули кулі.
«Де ж ти сховався? Дивися, крутий який! Ну, нічого… Не ти перший, не ти останній!»
Знявши шолом, одягнув його на ступню. Добре, що ящик був невеликий. Витягнувшись щосили, Рикпет із-за одного боку ящика зміг трохи висунути шолом, а з іншого боку виглянути й засікти стрільця. Хитрість вийшла. Рикпет побачив спалахи пострілів у темному отворі дверей. Тоді він підняв автомат та ввігнав туди цілу чергу.
- Отак-то, пустунчику! Це тобі не глюків валити!