Гаррі Поттер і келих вогню

— Так, — відповів Гаррі. — А що то було?

— Іриска-язикодризка, — весело пояснив Фред. — Це ми з Джорджем винайшли й ціле літо шукали, на кому б її випробувати...

Невеличка кухня вибухла реготом. Гаррі озирнувся й побачив, що Рон і Джордж сиділи за чистим дерев'яним столом разом з двома рудими юнаками, котрих Гаррі ніколи раніше не бачив, хоч одразу здогадався, хто це мав бути: Білл і Чарлі, двоє найстарших Ронових братів.

— Здоров був, Гаррі, — сказав один з них, усміхаючись і подаючи велику руку. Гаррі її потис, відчуваючи під пальцями мозолі й пухирі. Схоже, це був Чарлі, що працював у Румунії з драконами. Чарлі був схожий на своїх братів-близнюків, але нижчий і кремезніший за Персі й Рона, що були довготелесі й худі. Чарлі мав широке доброзичливе обличчя, обвітрене й так рясно вкрите ластовинням, що здавалося засмаглим. Руки мав м'язисті, а на одній красувався великий лискучий опік.

Усміхнений Білл звівся на ноги й теж потис Гаррі руку. Білл його дуже здивував. Гаррі знав, що той працює в чаклунському банку "Ґрінґотс", а в Гоґвортсі був старостою школи, тож завжди уявляв Білла схожим на його молодшого брата Персі — шанувальником усіляких правил та любителем усіх повчати. А виявилось, що Білл — як би це краще сказати — класний. Він був високий на зріст і мав довге волосся, зв'язане на потилиці у хвостик. У вусі мав сережку, з якої звисало щось схоже на ікло. Його одяг не здався б недоречним на будь-якому рок-концерті, хоч Гаррі помітив, що черевики в нього були виготовлені не зі звичайної, а з драконячої шкіри.

Не встиг ніхто промовити й слова, як щось легенько ляснуло, і біля Джорджа прямо з повітря виник містер Візлі. Гаррі ще не бачив його таким сердитим.

— Фреде, це було не смішно! — закричав він. — Що ти дав тому хлопцеві-маґлу?

— Нічого я йому не давав, — відповів Фред, капосно вишкірившись. — Само з рук випало... він сам винен, що зжер, я ж йому нічого не пропонував.

— Не випало! Ти впустив навмисне! — заревів містер Візлі. — Ти знав, що він з'їсть, знав, що він на дієті...

— Дуже виріс у нього язик? — нетерпляче спитав Джордж.

— На півтора метра, поки батьки дозволили мені його зменшити!

Гаррі й брати Візлі знову зареготали.

— Це не смішно! — закричав містер Візлі. — Така поведінка завдає серйозної шкоди взаєминам між чарівниками й маґлами! Я все життя боровся з поганим ставленням до маґлів, а мої власні сини...

— Ми це йому дали не тому, що він маґл! — обурився Фред.

— А тому, що він велика паскудна свиня, — додав Джордж. — Правда, Гаррі?

— Так, містере Візлі, — чесно зізнався Гаррі.

— Не в цьому суть! — лютував містер Візлі. — Ось я ще матері розповім...

— Що саме? — пролунав раптом голос.

До кухні увійшла місіс Візлі. То була низенька й пухкенька жіночка з дуже добрим обличчям, хоч у ту мить її очі підозріло звузилися.

— О, любий Гаррі, здоров був! — помітила вона його і всміхнулася. Тоді знову зиркнула на чоловіка. — То що ти маєш розповісти, Артуре?

Містер Візлі завагався. Гаррі бачив, що, хоч він і сердився на Фреда й Джорджа, однак розповідати місіс Візлі про те, що сталося, не збирався. Запанувала тиша, й містер Візлі розгублено глянув на дружину. І тут у дверях за спиною місіс Візлі з'явилися дві дівчини. Одна, з густим капітановим волоссям і величенькими передніми зубами, була приятелька Гаррі й Рона — Герміона Ґрейнджер. Друга, низенька й руда — молодша Ронова сестра Джіні. Вони обидві всміхнулися Гаррі, який також відповів їм усмішкою. Джіні відразу зашарілася. Гаррі був їй небайдужий ще відтоді, як уперше завітав до них у "Барліг".

— Що ти маєш розповісти, Артуре? — грізним тоном перепитала місіс Візлі.

— Нічого особливого, Молі, — промимрив містер Візлі, — просто Фред і Джордж... але я вже з ними поговорив...

— Що вони вичворили тепер? — занепокоїлася місіс Візлі. — Якщо це якось пов'язане з "Відьмацькими витівками Візлів"...

— Рон, може, покажеш Гаррі, де він буде спати? — спитала від дверей Герміона.

— Та він уже знає, — відповів Рон. — У моїй кімнаті, там, де й торік...

— Ми всі можемо вже йти, — багатозначно додала Герміона.

— Ага, — дійшло, нарешті, до Рона. — Звичайно.

— То ми теж підемо, — зрадів було Джордж...

— Нікуди ви не підете! — гарикнула місіс Візлі.

Гаррі з Роном вислизнули з кухні і разом з дівчатами майнули вузеньким коридорчиком до хитких сходів, що зиґзаґом здіймалися на верхні поверхи.

— Що то за "Відьмацькі витівки Візлів"? — поцікавився дорогою Гаррі.

Засміялися всі, крім Герміони.

— Коли мама прибирала в кімнаті Фреда й Джорджа, то знайшла там цілий стос бланків замовлень, — спокійно пояснив Рон. — Довжелезні списки цін на винайдені ними речі. Різні жарти, знаєш. Фальшиві чарівні палички й цукерки з усілякими фокусами. Багато всього різного. Класно, я навіть не знав, що вони стільки понавигадували...

— Ми чули, як у їхній кімнаті весь час щось вибухає, але не думали, що вони там щось виготовляють, — додала Джіні, — ми вважали, що вони просто мліють від бабахкання.