Гаррі Поттер і келих вогню

Вона обвила руками шию містера Візлі, і "Щоденний віщун" упав на землю. Гаррі побачив там заголовок: "ЖАХЛИВІ ПОДІЇ НА КУБКУ СВІТУ З КВІДИЧУ", а нижче — мерехтливу чорно-білу фотографію Чорної мітки високо над деревами.

— Ви живі й здорові, — збентежено бурмотіла місіс Візлі, відірвавшись від містера Візлі й оглядаючи всіх почервонілими очима, — ви живі... ой, дітки мої...

Вона схопила Фреда й Джорджа і так різко притисла їх до себе, що вони аж лобами стукнулися.

— Ой! Мамо... ти нас задушиш...

— Я на вас перед від'їздом накричала! — заридала місіс Візлі. — Я ніяк не могла про це забути! Що, якби на вас напав Відомо-Хто? Вийшло б, що я, бачачи вас востаннє, дорікала вам, що ви отримали мало СОВ? Ой, Фредику... Джорджику...

— Та годі, Молі, ми всі живі й здорові, — заспокоював її містер Візлі, а тоді відірвав від близнюків і повів до хати. — Білл, — додав він упівголоса, — візьми газету, я хочу глянути, що там написали...

Коли всі втислися в малесеньку кухню, Герміона налила місіс Візлі міцного чаю, а містер Візлі додав до нього кілька крапель старого вогневіскі "Оґден". Білл подав батькові газету. Містер Візлі глянув на першу сторінку, а Персі зазирнув йому через плече.

— Я так і знав, — тяжко зітхнув містер Візлі. — "Помилки міністерства... злочинці впали, мов сніг на голову... слабкі заходи безпеки... ніхто не перешкоджав чорним чаклунам... національна ганьба..." І хто це написав? А... звичайно... Ріта Скітер.

— Ця жінка має зуб на Міністерство магії! — розлючено крикнув Персі. — Тиждень тому вона написала, що ми марнуємо час на з'ясування товщини казанів, замість того, щоб винищувати упирів! Таж у дванадцятому параграфі "Директив щодо трактування немагічних недолюдей" дуже конкретно роз'яснюється, що...

— Персі, будь ласкавий, — позіхнув Білл, — заткнися.

— І мене згадують, — повідомив містер Візлі, з широко розплющеними очима дочитуючи статтю в "Щоденному віщунові".

— Де? — мало не захлинулася чаєм з віскі місіс Візлі. — Якби я це помітила, то знала б, що ви живі!

— Прізвища не назвали, — додав містер Візлі. — Ось послухай: "Перелякані чаклуни й чаклунки, затамувавши подих, чекали на узліссі нових повідомлень і сподівалися почути слова втіхи з боку Міністерства магії, але їх спіткало гірке розчарування. Представник міністерства прийшов через деякий час після появи Чорної мітки і повідомив, що ніхто не постраждав, але відмовився давати будь-яку додаткову інформацію. Сумнівно, що ця заява покладе край чуткам про те, що годиною пізніше з лісу вивезли декілька трупів". Ну, це вже взагалі! — роздратувався містер Візлі, передаючи газету Персі. — Ніхто справді не постраждав, що ж я мав іще казати? "Чутки про те, що з лісу вивезли декілька трупів"... Чутки з'являться тепер, коли вона це надрукувала. Море чуток.

Він важко зітхнув. — Молі, мушу вернутися на службу, треба це все якось владнати.

— Я з тобою, батьку, — значущо сказав Персі. — Містерові Кравчу буде потрібна вся його команда. І я особисто вручу йому свій звіт про казани.

Він вискочив з кухні.

Місіс Візлі була страшенно засмучена. — Артуре, ти ж у відпустці! Твого відділу це не стосується, невже там без тебе не впораються?

— Мушу піти, Молі, — наполягав на своєму містер Візлі, — через мене виникли непорозуміння. Зараз переодягнуся й одразу вирушу...

— Місіс Візлі, — зненацька заговорив Гаррі, не в змозі стриматися, — а Гедвіґа не приносила мені листа?

— Гедвіґа, кажеш? — неуважно перепитала місіс Візлі. — Ні... ні, пошти взагалі не було.

Рон і Герміона зацікавлено подивилися на Гаррі.

Відповівши їм багатозначним поглядом, він спитав:

— Рон, можна залишити речі у твоїй кімнаті?

— Так... я теж, мабуть, залишу там усе зайве, — негайно озвався Рон. — А ти, Герміоно?

— І я, — мерщій додала вона, й вони втрьох піднялися сходами нагору.

— Що таке, Гаррі? — спитав Рон, коли вони зачинили за собою двері його кімнати.

— Хочу вам щось сказати, — почав Гаррі. — У неділю вранці я прокинувся від болю в шрамі.

Рон з Герміоною відреагували майже так само, як уявляв Гаррі у своїй кімнаті на Прівіт-драйв. Герміона зойкнула й одразу почала згадувати різні книжки й пропонувати звернутися до вчителів, починаючи від Албуса Дамблдора і закінчуючи мадам Помфрі, шкільною лікаркою Гоґвортсу.

Рон стояв приголомшений. — Але ж... його там не було, правда? Відомо-Кого?.. Тобто... раніше, ще минулого разу, коли заболів твій шрам, він же справді був у Гоґвортсі, чи не так?

— Я впевнений, що на Прівіт-драйв його не було, — відповів Гаррі. — Але мені наснився про нього сон... про нього і про Пітера... Червохвоста. Я не все запам'ятав, але вони планували вбити... когось.

Він ледь не сказав "мене", але не захотів, щоб Герміона ще дужче перелякалася.

— То був лише сон, — підбадьорливо мовив Рон. — Страшний сон.

— Дуже страшний, — визирнув Гаррі з вікна на світанкове небо. — Хіба не дивно... мій шрам почав боліти, а через три дні з'явилися смертежери, а в небі знову виник Волдемортів знак?

— Не називай... цього... імені! — просичав Рон крізь зціплені зуби.