Гаррі Поттер і орден Фенікса

Після Ерні ніхто вже не висловлював заперечень, хоч Гаррі помітив, як подруга Чо докірливо глянула на Герміону, перш ніж записати своє прізвище. Коли підписався останній учень — Захаріас, — Герміона акуратно склала пергамент і заховала в портфель. Усі почувалися трохи дивно, так, ніби щойно підписали якусь угоду.

— Ох і летить час, — Фред зірвався на ноги. — А нам з Джорджем і Лі треба ще купити деякі делікатні штуки, тож побачимося пізніше.

По двоє, по троє, решта учнів теж почала розходитися. Чо дуже довго вовтузилася із замочком свого портфеля, нахилившись над ним так, що її обличчя геть сховалося під довгою чорною пеленою волосся, але її подруга стояла поруч, склавши на грудях руки, і нетерпляче цокала язиком, тож Чо не мала іншого вибору, як вийти разом з нею. Подруга підштовхувала її до дверей, але Чо встигла озирнутися й помахати Гаррі рукою.

— Думаю, все пішло добре, — радісно сказала Герміона, коли за кілька хвилин вони вийшли з "Кабанячої голови" на яскраве сонце. Гаррі з Роном стискали в руках пляшчини з маслопивом.

— Той Захаріас — свинота, — буркнув Рон, люто дивлячись услід Смітові, чия постать ледь виднілася вдалині.

— Мені він теж не дуже подобається, — зізналася Герміона, — але він почув, як я розмовляла з Ерні й Анною за гафелпафським столом, і сказав, що йому це дуже цікаво, то що я могла зробити? Але що більше людей, то краще... наприклад, Майкл Корнер з друзями не прийшов би, якби не зустрічався з Джіні...

Рон, який допивав останні краплі, похлинувся і заляпав маслопивом груди.

— Якби ЩО? — вуха в обуреного Рона стали червоні, як сира яловичина. — Вона зустрічається... моя сестра зустрічається... ти хочеш сказати — з Майклом Корнером?

— Тому ж він і прийшов зі своїми друзями... тобто їм, звісно, цікаво вивчати захист, але, якби Джіні Майклові не розповіла...

— А коли це... коли вона?..

— Вони познайомилися на Різдвянім балу, а зустрічатися почали десь під кінець навчального року, — спокійно пояснила Герміона.

Друзі звернули на Високу вулицю. Герміона затрималася біля крамнички "Пера від Скривеншафта", де на вітрині красувалися розкішні фазанячі пір'їни. — Гм... нове перо мені б не зашкодило. Герміона зайшла до крамниці. Хлопці подалися за нею

— А хто з них Майкл Корнер? — люто допитувався Рон.

— Отой чорнявий, — відповіла Герміона.

— Мені він не сподобався, — негайно буркнув Рон.

— Велика дивина, — ледь чутно відказала Герміона.

— Але, — сказав Рон, ходячи за Герміоною уздовж рядів з перами в мідних горщиках, — мені здавалося, що Джіні мала симпатію до Гаррі!

Герміона глянула на нього майже співчутливо й похитала головою.

— Джіні колись симпатизувала Гаррі, але це в неї минулося кілька місяців тому. Це не означає, звичайно, що вона якось гірше до тебе ставиться, — заспокоїла вона Гаррі, розглядаючи довжелезне золотисто-чорне перо.

Гаррі, що й досі згадував прощальний помах Чо, зацікавився цією темою значно менше за Рона, котрий аж тремтів від обурення, але тепер принаймні хоч щось розумів.

— То ось чому вона тепер розмовляє! — сказав Гаррі. — Раніше вона при мені завжди мовчала.

— Саме так, — підтвердила Герміона. — Візьму я, мабуть, оце перо...

Вона підійшла до прилавка й виклала п'ятнадцять серпиків і два кнати. Рон і далі дихав їй у потилицю.

— Роне, — суворо сказала Герміона, коли обернулася і наступила йому на ногу, — саме тому Джіні тобі й не казала, що зустрічається з Майклом, бо знала, що ти сприймеш це в штики. Тому не діставай мене більше з цим, благаю.

— Що ти мелеш? Хто сприймає це в штики? Я нікого не збираюся діставати... — бурмотів безперестанку Рон, коли вони вже йшли вулицею.

Герміона скосила очі на Гаррі, і доки Рон останніми словами проклинав Майкла Корнера, ледь чутно запитала: — Коли вже мова зайшла про Майкла і Джіні... то що там у тебе з Чо?

— Що ти маєш на увазі? — миттєво озвався Гаррі.

У нього в грудях ніби щось закипіло й запекло, і через те обличчя розпашілося навіть на холодному вітрі... невже по ньому все так видно?

— Ну... — ледь помітно всміхнулася Герміона, — вона ж не відводила від тебе очей. Ти що, не бачив?

Досі Гаррі й не помічав, яке прегарне село цей Гоґсмід.

— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ — Освітня постанова номер двадцять чотири

До кінця вихідних Гаррі був такий щасливий, як ще не бував ніколи в цій чверті. Цілу неділю вони з Роном пропрацювали над домашніми завданнями, і хоч це була не дуже радісна справа, однак осіннє сонечко ділилося своїм останнім теплом, тож замість нидіти над столами у вітальні, вони взяли з собою все необхідне й посідали в затінку великого бука на березі озера. Герміона, яка, звичайно ж, усі домашні завдання давно повиконувала, набрала з собою вовняних ниток, зачаклувала в'язальні шпиці, і тепер вони виблискували й клацали в повітрі поряд з нею. виплітаючи все нові й нові шапочки та шарфики.