Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Ти неправильно рухаєш чарівною паличкою. — критично глянула на Рона Герміона, — треба не махати нею. а різко штрикнути.

— З круками важче, ніж з жабами. — процідив крізь зуби Рон.

— Гаразд, поміняймося, — сказала Герміона, хапаючи Ронового крука, а замість нього поклала перед ним свою велику жабу. — Сіленціо! — Крук і далі роззявляв і закривав свого гострого дзьоба, але не стало чути ані звуку.

— Дуже добре, міс Ґрейнджер! — пролунав писклявий голосочок професора Флитвіка. від чого Гаррі, Рон і Герміона аж підскочили. — А тепер спробуйте ви, містере Візлі.

— Що?.. Ага... ну, добре, — заметушився Рон. — Е-е... сіленціо!

Він так сильно штрикнув чарівною паличкою, що трохи не вибив жабі око. Вона пронизливо квакнула й зіскочила зі столу.

Не дивно, що Гаррі й Ронові було наказано додатково попрацювати над мовчальним закляттям.

На перерві вони не виходили надвір, бо там лило мов з відра. Знайшли собі місця в гамірному й переповненому учнями класі на другому поверсі, в якому високо під люстрами сонно плавав у повітрі Півз, коли-не-коли видмухуючи з трубочки комусь на голову чорнильні бульки. Не встигли вони сісти, як до них, проштовхуючись між учнями, що завзято базікали на різні теми, підійшла Анжеліна.

— Я отримала дозвіл! — вигукнула вона. — Ми відновлюємо квідичну команду!

— Чудово! — зраділи Гаррі й Рон.

— Так, — погодилася усміхнена Анжеліна. — Я пішла до Макґонеґел, і вона, як мені здається, поскаржилася Дамблдорові. Словом. Амбридж мусила змиритися. Отак-то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам'ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?

Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.

Ронова усмішка трохи зів'яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.

— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно? Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.

— Просто думаю... — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.

— Про Сірі... Сопуна? — поцікавився Гаррі.

— Не зовсім... — поволі озвалася Герміона. — Більше... мені цікаво... вважаю, що ми робимо правильно... тобто... хіба ж ні?

Гаррі й Рон перезирнулися.

— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.

Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.

— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.

— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.

— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон,

— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном...

— Та він же тільки за. — здивувався Гаррі.

— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея...

Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.

— Давай усе чітко з'ясуємо, — сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. — Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?

Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала: — Ти справді так йому довіряєш?

— Звичайно, довіряю! — миттю озвався Гаррі. — Він завжди давав мені чудові поради!

Біля них просвистіла чорнильна кулька, влучивши у вухо Кеті Бел. Герміона дивилася, як Кеті зірвалася на ноги й почала жбурляти в Півза різні речі. Минув якийсь час, поки Герміона заговорила знову, ретельно добираючи кожнісіньке слово.

— Тобі не здається, що він став... дещо... необачним... відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він... немовби... живе нашим життям?

— Як це — "живе нашим життям"? — не зрозумів Гаррі.

— Тобто... мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства... я думаю, що його дуже дратує те. як мало він може зробити на своєму місці... тому мені здається, що він ніби старається... підбурити нас.

Рона все це просто приголомшило.

— Сіріус має рацію. — сказав він. — ти й справді звучиш, як моя мама.

Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.

*

Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз'їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно-свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним "Спецхарчуванням", щоб уникнути сьогодні польотів.

— ...вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися. — процідив кутиком рота Фред. — Я вчора пробував продати їй кілька батончиків-блювончиків.