Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Гм, гм... "Освітня постанова номер двадцять п'ять".

— Ще одна?! — люто вигукнула професорка Макґонеґел.

— Так, — підтвердила з усмішкою Амбридж. — Правду кажучи, Мінерво, це ти відкрила мені очі на те, що нові поправки просто необхідні... пам'ятаєш, як ти знехтувала моєю думкою, коли я не бажала давати дозволу на поновлення ґрифіндорської квідичної команди? Коли ти пішла до Дамблдора і той наполіг, щоб команді дозволили грати. Але я не могла з цим змиритися. Я негайно зв'язалася з міністром, і він цілком погодився, що Верховний інквізитор повинен мати владу позбавляти учнів привілеїв, бо інакше він... тобто я... матиме менше повноважень, ніж звичайні вчителі! І тепер ти бачиш, Мінерво, як я мала рацію, намагаючись не допустити поновлення команди Ґрифіндору? Жахливі характери... до речі, я ж так і не зачитала тобі наших поправок... гм, гм... "Верховний інквізитор відтепер уповноважений призначати учням Гоґвортсу всі покарання, санкції та позбавляти їх привілеїв, а також наділений владою скасовувати будь-які покарання, санкції та позбавлення привілеїв, призначені іншими представниками вчительського колективу. Підпис — Корнеліус Фадж, міністр магії, кавалер ордена Мерліна першого ступеня і т.д., і т.д."

Вона скрутила пергамент і з незмінною усмішкою поклала його назад у сумочку.

— Отже... я вважаю, що повинна назавжди заборонити цим двом грати в квідич, — сказала вона, глянувши на Гаррі, Джорджа і знову на Гаррі.

Гаррі відчув, як у нього в руці шалено затріпотів снич.

— Заборонити? Нам? — промимрив він якимось чужим далеким голосом. — Грати... назавжди?

— Так, містере Поттере, мені здається, що довічна заборона піде вам на користь, — сказала Амбридж, ще ширше всміхнувшись і дивлячись, як він намагається збагнути сенс її слів. — Вам і містеру Візлі. І ще, здається мені, буде безпечніше, якщо заборона стосуватиметься й брата-близнюка цього юнака... якби колеги по команді його не стримали, я більш ніж упевнена, що він теж напав би на юного містера Мелфоя. Зрозуміло, необхідно також конфіскувати їхні мітли. Я їх надійно зберігатиму у своєму кабінеті, щоб уникнути будь-яких порушень моєї заборони. Але я не перегинатиму палиці, професорко Макґонеґел, — повернулася вона знову до їхньої виховательки, що стояла тепер нерухомо, наче вирізьблена з криги, й дивилася на неї. — Решта гравців команди може грати й надалі, я не помітила в їхніх діях хуліганських ознак. На все вам добре.

І з виглядом найвищого задоволення Амбридж вийшла з кімнати, залишивши по собі мертву тишу.

*

— Заборонено, — простогнала Анжеліна ввечері у вітальні. — Заборонено. Ні ловця, ні відбивачів... то що ж нам тепер робити?

Зовсім не відчувалося переможного настрою. Скрізь, куди не глянь, Гаррі бачив нещасні й сердиті обличчя. Гравці команди посідали біля каміна — всі, окрім Рона, якого після закінчення гри ніхто не бачив.

— Це так несправедливо, — безпорадно пожалілася Алісія. — А як же тоді Креб, що вгатив бладжером уже після свистка? Йому вона хіба заборонила грати?

— Ні, — проказала нещасна Джіні, що сиділа з Герміоною біля Гаррі. — Його покарали переписуванням тексту, я чула, як за вечерею Монтеґю з цього приводу реготав.

— А заборонили грати Фредові, хоч він нічого й не зробив! — розлючено застукала себе кулаком по коліні Алісія.

— Це не моя вина, — вишкірився Фред, — якби ви втрьох мене не тримали, я з нього зробив би котлету.

Гаррі тоскно поглядав у темне вікно. Там падав сніг. Упійманий снич кружляв по вітальні. Учні стежили за ним, мов загіпнотизовані, а Криволапик стрибав з крісла на крісло, намагаючись його зловити.

— Я йду спати, — поволі підвелася Анжеліна. — Може, виявиться, що це був страшний сон... може, завтра я прокинуся й зрозумію, що ми ще навіть не грали...

Невдовзі вслід за нею пішли Алісія й Кеті. Пізніше, люто на всіх зиркаючи, попленталися спати Фред і Джордж, а за ними подріботіла й Джіні. Біля каміна залишилися тільки Гаррі та Герміона.

— Ти Рона ніде не бачив? — тихенько спитала Герміона.

Гаррі похитав головою.

— Мабуть, він нас уникає, — припустила Герміона. — Як ти гадаєш, де він?..

І саме тієї миті вони почули за спиною рипіння — відхилився портрет Гладкої Пані і крізь отвір до вітальні заліз Рон. Він був поблідлий, з припорошеним снігом волоссям.

Побачив Гаррі з Герміоною і завмер на місці.

— Де ти був? — схопилася стривожена Герміона.

— Гуляв, — відмахнувся Рон. Він і досі був у квідичній формі. — Ти аж задубів, — занепокоїлася Герміона. — Іди погрійся!

Рон пошкандибав до каміна і, не підводячи очей, бухнувся в найдальше від Гаррі крісло. Снич усе ще кружляв над їхніми головами.

— Пробачте, — буркнув Рон, дивлячись собі під ноги.

— За що? — здивувався Гаррі.

— За те, що я вбив собі в голову, ніби вмію грати в квідич, — пояснив Рон. — Я завтра піду з команди.

— Якщо ти підеш, — спалахнув Гаррі, — то в команді залишиться всього троє гравців. — І у відповідь на спантеличений Ронів погляд додав: — Мені заборонили грати довічно. А ще Фредові й Джорджу.

— Що? — вереснув Рон.