Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Вибач, — щиро сказав Гаррі. — То... ти гадаєш, що він заволодів і мною?

— Чи ти пам'ятаєш усе, що робив? — спитала Джіні. — Чи існують у твоїй пам'яті провали, коли ти не знаєш, що з тобою діялося?

Гаррі замислився.

— Ні, — заперечив він.

— Тоді Відомо-Хто тобою не заволодівав, — зробила висновок Джіні. — Коли це сталося зі мною, я мала багатогодинні провали в пам'яті. Раптом опинялася десь, не знаючи, як туди потрапила.

Гаррі ще боявся їй повірити, але серце від радості мало не вистрибувало з грудей.

— Але той сон про вашого тата і змію...

— Гаррі, ти й раніше бачив схожі сни, — втрутилася Герміона. — Торік ти також іноді відчував, що робить Волдеморт.

— Тепер було інакше, — похитав головою Гаррі. — Я був у тій змії. Ніби я сам був змією... а що, як Волдеморт якось узяв і переніс мене в Лондон?..

— Коли-небудь, — втратила терпець Герміона, — ти нарешті прочитаєш "Історію Гоґвортсу" і збагнеш, що в Гоґвортсі не можна ні являтися, ні роз'являтися. Гаррі, навіть Волдеморт не зміг би тебе взяти й кудись перенести з твоєї спальні.

— Старий, ти весь час був у ліжку, — підтвердив Рон. — Я бачив, як ти цілу хвилину метався в ліжку, поки нам вдалося тебе розбудити.

Гаррі знову почав замислено міряти кроками кімнату. Їхні слова не лише заспокоювали, але й були цілком логічні... він механічно взяв з тарілки на ліжку бутерброд і пожадливо надкусив.

"Це означає, що не я та зброя", — подумав Гаррі. Його серце переповнилося радістю — аж захотілося підспівувати Сіріусові, що протупав повз їхні двері, йдучи до Бакбикової кімнати й виспівуючи на повний голос "...а гіпогриф трясеться, осел смутно пасеться..."

*

І як він міг хотіти відсвяткувати Різдво на Прівіт-драйв? Сіріусове піднесення від того, що в його будинку знову повно людей, а особливо від того, що до нього повернувся Гаррі, передавалося всім. Він анітрохи не нагадував того похмурого господаря будинку, котрим був улітку. Натомість його розпирала рішучість принести всім не менше, якщо не більше, радості, ніж вони отримали б на свята в Гоґвортсі, тож напередодні Різдва він невтомно прибирав і прикрашав разом з усіма будинок, який неможливо було впізнати, коли в ніч перед Різдвом усі йшли спати. З потьмянілих канделябрів звисала вже не павутина, а гірлянди гостролисту, а також золоті й срібні стрічки. На пошарпаних килимах височіли цілі кучугури магічного снігу. Розкішна ялинка, роздобута десь Манданґусом і прикрашена живими феями, закривала собою Сіріусове родинне дерево, і навіть ельфівські голови в коридорах красувалися в капелюхах та бородах, наче діди морози.

Різдвяного ранку Гаррі прокинувся й побачив біля ліжка цілу купу дарунків, а Рон уже розбирав свою — ще більшу.

— Непоганий улов цього року, — повідомив він Гаррі з-під гори паперу. — Дякую за компас для мітли, чудовий даруночок, не те, що Герміонин... вона подарувала мені щоденник для домашніх завдань...

Гаррі розклав свої дарунки і знайшов пакунок, підписаний Герміониною рукою. Йому вона теж подарувала щоденник, який щоразу, коли його розгортати на певній сторінці, промовляв мудрі приказки, наприклад: "Зробив діло — гуляй сміло!"

Сіріус і Люпин подарували Гаррі комплект чудових книжок під назвою "Практика захисних чарів та їхнє використання проти темних мистецтв". Книжки мали яскраві й рухомі ілюстрації всіх описаних у ній антизаклять. Гаррі з цікавістю погортав перший том і побачив, що той йому дуже знадобиться при плануванні занять ДА. Геґрід прислав гаманець з бурого хутра і з іклами. Очевидно, він був зачаклований від злодіїв, але Гаррі, на жаль, не міг покласти туди ані монетки, бо ризикував лишитися без пальців. Від Тонкс він отримав маленьку діючу модель "Вогнеблискавки". Гаррі дивився, як та кружляє по кімнаті й шкодував, що справжня мітла йому вже недоступна. Рон подарував йому величезну коробку горошку на кожен смак, містер і місіс Візлі — традиційний джемпер ручної в'язки та пакунок пиріжків з м'ясом, а Добі — якусь жахливу картину, що він її сам, мабуть, і намалював. Гаррі саме перевернув її догори ногами, щоб подивитися, чи не краща вона в такому вигляді, коли це з гучним ляскотом біля його ліжка явилися Фред і Джордж.

— Веселого Різдва, — побажав Джордж. — Донизу ще не поспішайте.

— Чому це? — здивувався Рон.

— Та мама знову розплакалася, — невдоволено пояснив Фред. — Персі прислав назад різдвяний джемпер.

— Не написав ані слова, — додав Джордж. — Не поцікавився татовим здоров'ям, не відвідав його, нічого.

— Ми намагалися її заспокоїти, — Фред обійшов ліжко й подивився на картину. — Сказали, що Персі — смердюча купа щурячого лайна.

— Не подіяло, — пояснив Джордж, пригощаючись шоколадною жабкою. — Тому за це взявся Люпин. Нехай він її трошки підбадьорить. Тоді, мабуть, і підемо снідати.

— А що тут, до речі, намальовано? — примружився Фред, дивлячись на картину Добі. — Схоже на гібона з чорними очима.

— Це ж Гаррі! — показав Джордж на зворотний бік картини, — тут ззаду написано!