Гаррі Поттер і орден Фенікса

— То це, виявляється, для тебе новина, — сказав Фадж хрипким від злості голосом, — що в школі розкрито нелегальну учнівську організацію?

— Так, новина, — Гаррі непереконливо зобразив на обличчі невинність.

— Гадаю, пане міністре, — пролунав шовковий голос Амбридж, — ми досягнемо більше, якщо я покличу нашого інформатора.

— Так, так, авжеж, — погодився Фадж, а коли Амбридж вийшла з кабінету, він лиховісно глянув на Дамблдора. — Нема нічого кращого, ніж хороший свідок. Правду кажу, Дамблдоре?

— Справді нічого, Корнеліусе, — серйозно відповів Дамблдор і легенько вклонився.

Кілька хвилин усі чекали, не дивлячись одне на одного, а тоді Гаррі почув, як за спиною відчинилися двері й до кабінету увійшла Амбридж, тримаючи за плече кучеряву приятельку Чо Марієтту. Та затуляла обличчя долонями.

— Не бійся, люба, нема нічого страшного, — м'яко мовила професорка Амбридж, поплескуючи її по спині, — уже все гаразд. Ти правильно вчинила. Пан міністр тобою дуже задоволений. Він скаже твоїй матері, яка ти хороша дівчинка. Марієттина мати, пане міністре, — додала вона, дивлячись на Фаджа, — це мадам Еджком з відділу магічного транспортування, управління мережі порошку флу... вона допомогла нам контролювати гоґвортські каміни, якщо пригадуєте.

— Чудово, просто чудово! — захоплено вигукнув Фадж. — Яблучко від яблуні далеко не падає! Ну, дівчино, підведи очі, не соромся, а ми послухаємо, що ти нам... а хай йому гаргуйлець!

Марієтта підняла голову, і Фадж приголомшено відсахнувся, трохи не впавши у камін. Вилаявся і почав топтати ногами край свого плаща, з якого вже курився димок. Марієтта завила й натягла комір мантії по самі очі, але всі встигли побачити, що обличчя її жахливо спотворене фіолетовими гнійниками. Прищі обсипали їй ніс і щоки, складаючись у слово "ЯБЕДА".

— Не звертай увагу на прищики, люба, — нетерпляче підганяла її Амбридж, — забери від рота мантію і скажи панові міністру...

Але Марієтта знову здушено завила й несамовито замахала головою.

— Ну, нехай, дурне дівчисько, я сама йому скажу, — проскрипіла Амбридж. Знову огидно всміхнулася й почала: — Отже, пане міністре, сьогодні після вечері міс Еджком прийшла до мого кабінету і сказала, що хоче мені щось повідомити. Порадила мені піти до таємної кімнати на восьмому поверсі, яку іноді називають "кімната на вимогу" — мовляв, я там знайду те, що мене зацікавить. Я її розпитала, й вона зізналася, що там має відбутися певна зустріч. На жаль, тієї ж миті почали діяти оці чари, — вона махнула рукою на Марієттине обличчя, — і коли дівчина побачила себе в дзеркалі, то страшенно засмутилася й нічого більше не змогла сказати.

— Он воно як, — глянув Фадж на Марієтту, як йому, мабуть, здалося, лагідним і батьківським поглядом. — 3 твого боку було дуже відважно, моя люба, прийти й розповісти все професорці Амбридж. Ти вчинила дуже добре. А зараз розкажи нам, що було на тій зустрічі? З якою метою вона відбулася? Хто там був?

Але Марієтта нічого не сказала. Вона знову захитала головою, дивлячись на всіх розширеними переляканими очима.

— Чи не можна позбутися цього закляття? — нетерпляче спитав у Амбридж Фадж, вказуючи на Марієттине лице. — Щоб вона змогла нарешті нормально говорити?

— Я ще не знайшла протизакляття, — неохоче визнала Амбридж, а Гаррі відчув гордість за Герміонину майстерність. — Але це вже не має значення. Мені досить і того, що вона сказала. Якщо пригадуєте, пане міністре, я вам ще в жовтні надіслала рапорт, що Поттер зустрічався з учнями в "Кабанячій голові", у Гоґсміді...

— А які ви маєте докази? — втрутилася професорка Макґонеґел.

— Мінерво, я маю свідчення Віллі Відершина, який тоді був у шинку. Він, щоправда, був увесь перебинтований, але це нітрохи не вплинуло на його слух, — самовдоволено повідомила Амбридж. — Він чув кожнісіньке слово, вимовлене Поттером, і відразу поспішив до школи, щоб скласти свої свідчення...

— То он чому його не засудили за відригуючі туалети! — підняла брови професорка Макґонеґел. — Дуже цікаві деталі про механізми нашої судової системи!

— Відверта корупція! — заревів портрет огрядного червононосого чарівника на стіні за Дамблдоровим столом. — За моєї пам'яті міністерство не йшло на угоди з дрібними злочинцями! Такого ніколи не було!

— Дякую, Фортеск'ю, ми все зрозуміли, — м'яко озвався Дамблдор.

— Метою Поттерової зустрічі з учнями, — вела далі професорка Амбридж, — було переконати їх долучитися до нелегального товариства, де мали б вивчати закляття й замовляння, визнані міністерством невідповідними для шкільного віку...

— Гадаю, Долорес, що тут ти помиляєшся, — спокійно урвав професорку Дамблдор, поглядаючи на неї поверх окулярів-півмісяців, що висіли на його гачкуватому носі.

Гаррі подивився на нього. Він не уявляв, яким чином Дамблдор може йому допомогти. Якщо Віллі Відершин у "Кабанячій голові" й справді чув кожне його слово, то порятунку просто не існувало.