Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Ваша правда, пані директорко! — прошипів Філч, який був сквибом, а отже, йому було легше проковтнути феєрверк, аніж його приголомшити. Він кинувся до найближчої комірчини, витяг звідти мітлу й почав нею розмахувати. Не минуло й кількох секунд, як феєрверк мітлу підпалив.

Гаррі надивився досить. Зігнувшись від реготу, він побіг до дверей, прихованих, як він знав, за гобеленом трохи далі по коридору. Прослизнув туди і наштовхнувся на Фреда та Джорджа, що зачаїлися там. Хлопці прислухалися, як репетують Амбридж та Філч, і аж трусилися від ледве стримуваного реготу.

— Вражаюче, — усміхнувся їм Гаррі. — Справді вражаюче... ще трохи і ви залишите доктора Флібустьєра без роботи...

— Дякую, — прошепотів Джордж, витираючи з обличчя сльози сміху. — Якби ж вона спробувала зараз "щезника"... вони тоді почнуть ділитися надесятеро.

Феєрверк цілісінький день горів і ширився по всій школі. Хоч він наробив великої руйнації, особливо вогняними вертунцями, однак учителі, як було видно, не надто цим переймалися.

— От лихо, — саркастично бідкалася професорка Макґонеґел, коли дракон увірвався в її клас, голосно бахкаючи й стріляючи вогнем. — Міс Браун, чи не могли б ви побігти до пані директорки й сказати їй, що в наш клас залетів феєрверк?

У результаті професорка Амбридж цілісінький перший день у ролі директорки бігала по школі й намагалася погасити феєрверк у кабінетах інших учителів, бо ті самі ніяк не могли з ним упоратися. Коли пролунав останній дзвінок, і учні вже йшли до ґрифіндорської вежі, Гаррі з величезною радістю побачив, як розпатлана й чорна від сажі Амбридж, витираючи з лоба піт, виходить з кабінету професора Флитвіка.

— Дуже вам дякую, пані професорко! — пропищав професор Флитвік. — Я б і сам, звичайно, міг позбутися бенгальських вогнів, але не був певний, чи я маю на це повноваження.

Він засяяв посмішкою і зачинив двері перед її перекошеним лицем.

Того вечора безсумнівними героями ґрифіндорської вітальні були Фред і Джордж. Навіть Герміона проштовхалася крізь збуджену юрбу, щоб їх привітати.

— Це був просто розкішний феєрверк, — захоплено визнала вона.

— Дякую-дякую, — трохи здивувався і водночас зрадів Джордж. — "Візлівські Вибухові Вогні". На жаль, довелося використати увесь наш запас. Тепер доведеться починати з нуля.

— Але вони марно не пропали, — сказав Фред, приймаючи замовлення від галасливих ґрифіндорців. — Герміоно, якщо хочеш записатися на "Базову багаторазову бабахівку", то вона коштує п'ять ґалеонів, а "Набір найновіших набоїв" — двадцять...

Герміона підійшла до столу, за яким сиділи й дивилися на свої портфелі Гаррі й Рон, ніби сподівалися, що домашні завдання вистрибнуть звідти й самі почнуть себе виконувати.

— Може, ми сьогодні влаштуємо вихідний? — весело запропонувала Герміона, коли повз вікно промайнув сріблястий хвіст візлівської ракети. — У п'ятницю починаються великодні канікули, і в нас ще буде повно вільного часу.

— Що з тобою? — здивовано глянув на неї Рон.

— Якщо вже ти про це згадав, — безтурботно озвалася Герміона, — то знаєш... мені здається, що я маю дещо... бунтівний настрій.

Коли за годину Гаррі пішов спати, вдалині ще чулися вибухи невгамовних хлопавок, а роздягаючись, він побачив, як повз вежу промайнув самотній бенгальський вогник, виразно прошипівши "пісь-пісь".

Гаррі позіхнув і заліз під ковдру. Зняв окуляри, тож рештки феєрверку, що пролітали повз вікно, видавалися йому розмитими іскристими хмаринками, такими прекрасними й таємничими на тлі чорного неба. Він повернувся на бік, уявляючи, як почувається Амбридж після першого дня на Дамблдоровій посаді, а також, як зреагує Фадж, коли довідається, що в школі цілісінький день панував суцільний гармидер. Усміхнувся й заплющив очі...

Шипіння й вибухи феєрверку за вікном віддалялися... а може, це він сам від них кудись віддалявся...

Провалився прямо в коридор, що вів до відділу таємниць. Мчав до звичайних чорних дверей... відчиніться... відчиніться...

Вони відчинилися.

Опинився в круглій залі з багатьма дверима... перебіг її, штовхнув рукою такі самі двері і вони теж відчинилися...

Тепер він був у довгому прямокутному приміщенні, де клацали якісь прилади. На стінах мерехтіло світло, але він не зупинявся... мусив бігти далі...

Наприкінці були ще одні двері... вони теж відчинилися від його доторку...

І ось він опинився в темному приміщенні, високому й просторому, мов церква. Там не було нічого, крім довжелезних рядів полиць, на яких лежали невеличкі запорошені кулі зі скловолокна... Серце в Гаррі збуджено закалатало... він знав, куди йому треба... побіг далі, і його кроки були нечутні в цьому величезному порожньому приміщенні...

Тут було щось дуже-дуже йому потрібне...

Щось таке, чого він жадав... або жадав хтось інший...

Його шрам заболів...

БАБАХ!

Гаррі миттю прокинувся, сердитий і збаламучений. У темній спальні лунав веселий регіт.

— Круто! — вигукнув Шеймус, чий силует вирізнявся на тлі вікна. — Здається, одне вогненне колесо зіштовхнулося з ракетою і вони наче спарувалися! Ідіть сюди, подивіться!