Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Добре, що ти з нею зав'язав, старий, — переконано заявив Рон. — Тобто вона гарненька... але тобі краще знайти не таку смурну.

— З іншим, можливо, вона й веселіша, — знизав плечима Гаррі.

— А з ким вона зараз, до речі? — спитав Рон у Герміони, але відповіла йому Джіні.

— З Майклом Корнером, — повідомила вона.

— З Майклом?.. — піднявся з сидіння Рон, щоб на неї глянути. — Але ж то ти з ним зустрічалася!

— Більше не зустрічаюся, — твердо заявила Джіні. — Йому не сподобалося, що Ґрифіндор побив у квідич Рейвенклов, він почав страшенно дутися, тож я послала його під три чорти, і він побіг втішати Чо. — Джіні неуважно почухала кінчиком пера ніс, перевернула "Базікало" догори дриґом і почала позначати галочками правильні відповіді.

Рон дуже зрадів.

— Я завжди вважав, що він трохи причмелений, — сказав він, підштовхуючи свою королеву до тремтячої Гарріної тури. — Добре, що ти його спекалася. Тільки наступного разу... вибирай когось... кращого.

Кажучи це, він хитро зиркнув на Гаррі.

— Я вибрала Діна Томаса. Гадаєш, він кращий? — невпевнено сказала Джіні.

— ЩО? — загорлав Рон і перекинув шахівницю. Криволапик кинувся ловити фігури, а Гедвіґа з Левконією сердито заухкали й защебетали нагорі.

Поїзд поволі наближався до Кінґс-Кросу, а Гаррі ще ніколи не відчував такого небажання з нього виходити. На мить навіть уявив, що сталося б, якби він просто відмовився покидати вагон і вперто просидів би тут до самого першого вересня, до часу повернення у Гоґвортс. Та коли поїзд запахкав і зупинився, Гаррі усе ж зняв з полиці Гедвіжину клітку і наготувався, як завжди, волокти свою валізу до виходу.

А коли контролер дав Гаррі, Рону й Герміоні сигнал, що вже безпечно переходити крізь магічну перегородку між дев'ятою й десятою платформами, Гаррі виявив, що з протилежного боку на нього очікує несподіванка — там його радісно вітав гурт людей, яких він аж ніяк не сподівався побачити.

Там був Дикозор Муді, у своєму капелюсі-котелку, натягнутому на магічне око, ще зловісніший, ніж був би без нього. Його жилаві руки стискали довжелезну ковіньку, а тіло було загорнуте в просторий дорожній плащ. Відразу за ним стояла Тонкс, її яскраво-рожеве волосся виблискувало під сонцем, проміння якого ледве пробивалося крізь закіптюжений вокзальний дах. Вдягнена вона була в латані-перелатані джинси і яскраву фіолетову футболку з написом "Фатальні сестри". Біля Тонкс стояв Люпин — бліде обличчя, сивіюче волосся й пошарпаний плащ, що прикривав не менш пошарпані штани та джемпер. Попереду стояли містер і місіс Візлі. одягнуті у свій найкращий маґлівський одяг, а також Фред і Джордж у новісіньких куртках з якогось яскраво-зеленого лускатого матеріалу.

— Рон, Джіні! — вигукнула місіс Візлі, підбігаючи до своїх дітей і міцно їх обіймаючи. — Ох, а ти, любий Гаррі... як ся маєш?

— Добре, — збрехав Гаррі, падаючи в її міцні обійми. Бачив у неї за спиною Рона, що здивовано витріщився на новенький одяг близнюків.

— З чого це вони? — показав він на куртки.

— З найкращої драконячої шкури, братику, — відповів Фред, легенько застібаючи блискавку. — Бізнес процвітає, то чом би не зробити собі даруночок?

— Здоров, Гаррі, — привітався Люпин, коли місіс Візлі відпустила Гаррі й кинулася обіймати Герміону.

— Вітаю, — озвався Гаррі. — Я й не сподівався... чого це ви всі тут зібралися?

— Ми вирішили, — ледь-ледь усміхнувся Люпин, — що варто провести коротеньку розмову з твоїми тіткою й дядьком, перш ніж вони заберуть тебе додому.

— Не думаю, що це добра думка, — відразу засумнівався Гаррі.

— Та ні, думаю, що це правильно, — крекнув Муці, що, накульгуючи, підійшов до них. — Мабуть, це вони, Поттере?

Він показав кудись собі за плече. Його магічне око вочевидь бачило крізь котелок усе, що діялося за спиною. Гаррі трохи відхилився, щоб побачити, на кого показує Дикозор, і справді, там стояли троє Дурслів, помітно приголомшені зустріччю, влаштованою Гаррі на вокзалі.

— О, Гаррі! — гукнув містер Візлі, відвертаючись від Герміониних батьків, яких щойно радісно вітав і які тепер по черзі обіймали свою доньку. — То що, вперед?

— Мабуть, так, Артуре, — погодився Муді.

Разом з містером Візлі вони попрямували до Дурслів, які мовби приклеїлися до платформи. Герміона м'яко вивільнилася з материних обіймів і долучилася до всіх.

— Добрий день, — люб'язно привітався містер Візлі з дядьком Верноном, зупиняючись перед ним. — Може, ви мене пам'ятаєте, мене звати Артур Візлі.

Два роки тому містер Візлі власноручно розгромив мало не всю Дурслівську вітальню, тож Гаррі дуже здивувався б, якби дядько Вернон його забув. І справді, дядько Вернон став червоний аж брунатний і люто вилуплювався на містера Візлі. проте нічого не казав, великою мірою, мабуть, тому, що їх, Дурслів, було вдвоє менше. Тітка Петунія була водночас перелякана і присоромлена. Весь час озиралася, ніби боялася, що хтось зі знайомих побачить її в такій компанії. А Дадлі щосили намагався здаватися маленьким і непомітним, хоч це йому аж ніяк не вдавалося.