Гаррі Поттер і орден Фенікса

Рон, Герміона, Фред і Джордж одночасно повертали голови то до Сіріуса, то до місіс Візлі, мовби спостерігали за тенісним м'ячиком. Джіні так і завмерла навколішки серед розкиданих корків від маслопива. Люпин не зводив погляду з Сіріуса.

— Молі, я й не збираюся говорити більше, ніж йому потрібно, — відповів Сіріус. — Але ж він — єдиний свідок повернення Волдеморта... — (і знову за столом усі здригнулися) — тож він має повне право...

— Він не належить до Ордену Фенікса! — вигукнула місіс Візлі. — Йому лише п'ятнадцять років і...

— І йому довелося мати справу з тим, що й решті членів Ордену, — заперечив Сіріус, — якщо не більше.

— Ніхто й не заперечує! — майже кричала місіс Візлі, а її стиснуті в кулаки руки тремтіли. — Але він іще...

— Він — не дитина! — сердився Сіріус.

— Але й не дорослий! — аж розпашілася місіс Візлі. — Він — не Джеймс, Сіріусе!

— Дякую, Молі, але я прекрасно усвідомлюю, хто він, — холодно відрізав Сіріус.

— Сумніваюся! — відрізала вона. — Іноді ти говориш про нього так, ніби це повернувся твій найкращий давній друг!

— А що в цьому поганого? — здивувався Гаррі.

— А те, Гаррі, що ти — не твій батько, хоч і дуже на нього схожий! — відповіла місіс Візлі, свердлячи поглядом Сіріуса. — Ти ще учень, і дорослі, які несуть за тебе відповідальність, не повинні про це забувати!

— Ти хочеш сказати, що я безвідповідальний хрещений батько? — Сіріус ледь не кричав.

— Я хочу сказати, що інколи ти чиниш нерозсудливо, Сіріусе, і саме тому Дамблдор постійно нагадує, щоб ти сидів удома...

— Ми тут не будемо обговорювати Дамблдорові вказівки, якщо твоя ласка! — вигукнув Сіріус.

— Артуре! — обернулася до чоловіка місіс Візлі. — Артуре, ну, допоможи мені!

Містер Візлі озвався не відразу. Він зняв окуляри і поволі протер їх мантією, не дивлячись на дружину. Тоді ретельно припасував їх на носі й нарешті заговорив.

— Молі, Дамблдор усвідомлює, що ситуація змінилася. Він розуміє, що Гаррі повинен знати принаймні дещо, якщо він уже опинився в штаб-квартирі.

— Але це не означає, що треба спонукати його, щоб він запитував про все, що заманеться!

— Як на мене, — неголосно втрутився Люпин, відводячи нарешті погляд від Сіріуса, і місіс Візлі одразу повернулася до нього, сподіваючись знайти спільника, — то буде краще, якщо Гаррі довідається про ці факти — не всі. Молі, але хоч би про основні — від нас, а не почує якусь викривлену версію від... від когось іншого.

І незважаючи на Люпинів незворушний вираз обличчя, Гаррі зрозумів: він підозрює, що під час зачисток місіс Візлі знайшла не всі видовжені вуха.

— Що ж, — важко дихаючи, місіс Візлі оглянула присутніх, але сподіваної підтримки так і не отримала, — бачу, що до моїх слів ніхто не дослухається. Але я скажу так: Дамблдор недарма не хотів, щоб Гаррі забагато знав, і я, як особа, що бере близько до серця все, пов'язане з Гаррі...

— Це ж не твій син, — стиха мовив Сіріус.

— Він мені як рідний, — випалила місіс Візлі. — Кого ще він має?

— Мене!

— Ну так, — процідила місіс Візлі, — проте, погодься, тобі нелегко було пильнувати за ним, коли ти сидів у Азкабані?

Сіріус почав підніматися з крісла.

— Молі, ти тут не єдина дбаєш про Гаррі, — втрутився Люпин. — Сіріусе, сядь.

Нижня губа місіс Візлі затремтіла. Зблідлий Сіріус поволі опустився в крісло.

— Думаю, Гаррі теж повинен висловитися, — вів далі Люпин, — він достатньо дорослий, щоб приймати рішення.

— Я хочу знати, що відбувається, — миттєво сказав Гаррі. Він не дивився на місіс Візлі. Його зворушили її слова про те, що він для неї майже як син, але надмірна опіка його втомила. Сіріус має рацію: він уже не дитина.

— Чудово, — надтріснутим голосом сказала місіс Візлі. — Джіні... Рон... Герміоно... Фред... Джордж... прошу вас негайно вийти з кухні, негайно.

Здійнялася буча.

— Ми — повнолітні! — заволали Фред із Джорджем.

— Чому Гаррі можна, а мені — ні? — обурювався Рон.

— Мамо, я теж хочу чути! — залементувала Джіні.

— НІ! — місіс Візлі підвелася, метаючи очима блискавки. — Категорично забороняю...

— Молі, Фредові з Джорджем ти не можеш заборонити, — втомлено втрутився містер Візлі. — Вони вже повнолітні.

— Вони ще школярі.

— Але за законом вважаються дорослими, — так само втомлено пояснив містер Візлі.

Обличчя місіс Візлі спалахнуло:

— Я... що ж, Фред і Джордж можуть залишитися, але Рон...

— Гаррі все одно розповість нам з Герміоною! — заперечив Рон. — Правда?.. Ти ж розкажеш? — додав він невпевнено, перехопивши погляд Гаррі.

Якусь мить Гаррі хотілося сказати Ронові, що він не розкаже йому ані слова, щоб Рон відчув, як то приємно — коли ти ні сном ні духом не знаєш про те, що відбувається. Та це гидке бажання щезло, коли він поглянув Ронові у вічі.

— Звичайно, розкажу, — підтвердив Гаррі. Рон і Герміона засяяли.

— Чудово! — крикнула місіс Візлі. — Чудово! Джіні... СПАТИ!