Гаррі Поттер і орден Фенікса

— МОЖЕ, ВИ ВСІ НАРЕШТІ-ТАКИ СПУСТИТЕСЯ ДОНИЗУ! — заволала місіс Візлі, і Герміона, підстрибнувши, мов ошпарена вибігла з кімнати. Гаррі схопив Гедвіґу, безцеремонно запхнув її у клітку й поспішив за Герміоною, волочачи валізу.

Портрет місіс Блек з люті аж вив, але ніхто й не намагався затулити його портьєрами, бо галас у коридорі все одно не дав би їй заснути.

— Гаррі, підеш зі мною й Тонкс, — гаркнула місіс Візлі, перекрикуючи безперервне верещання: "БРУДНОКРОВЦІ! ПОГАНЬ! ПОРОДЖЕННЯ НЕЧИСТІ!" — Валізу й сову залиш, про багаж подбає Аластор... О Господи, Сіріусе, Дамблдор же сказав тобі "ні"!

Біля Гаррі, що перелазив через численні валізи, добираючись до місіс Візлі, з'явився схожий на ведмедя чорний пес.

— Чесне слово... — У голосі місіс Візлі чувся розпач. — Що ж, роби як знаєш!

Вона рвучко відчинила вхідні двері й вийшла під лагідне вересневе сонце. Гаррі й пес пішли за нею. Двері зачинилися за їхніми спинами, й верески місіс Блек одразу стихли.

— А де Тонкс? — поцікавився Гаррі, коли вони зійшли кам'яними сходами будинку номер дванадцять, який зник, Щойно вони ступили за поріг.

— Вона чекає нас трохи далі, — сухо відказала місіс Візлі, намагаючись не дивитися на чорного пса, що підстрибом біг коло Гаррі.

На розі їх привітала якась старенька. Вона мала сиве волосся з дрібними кучериками та пурпурового капелюха у формі пиріжка.

— Здоров був, Гаррі! — підморгнула вона йому. — Треба поспішити, Молі, — додала бабця, зиркаючи на годинник.

— Та знаю, знаю,— простогнала місіс Візлі, прискорюючи кроки, — але Дикозор хотів чекати Стержиса... якби ж то Артур знову організував нам машини з міністерства... але Фадж тепер не позичить йому й порожньої чорнильниці... і як ті маґли витримують подорожі без чарів...

А от великий чорний пес радісно гавкав і стрибав навколо них, ганяючись за голубами і за власним хвостом. Гаррі не міг стримати сміху. Сіріус дуже довго не виходив з будинку. Місіс Візлі стисла вуста майже так, як тітка Петунія.

Пішки вони дійшли до вокзалу Кінґс-Крос за двадцять хвилин, і за цей час не сталося нічого вартого уваги, хіба що Сіріус на втіху Гаррі налякав одного-двох котів. На самому вокзалі вони затрималися, ніби випадково, біля перегородки між дев'ятою та десятою платформами, пересвідчилися, що все спокійно, а тоді по черзі сперлися на перегородку й легко пройшли крізь неї на платформу дев'ять і три чверті. Там уже стояв "Гоґвортський експрес", випльовуючи пару впереміш із сажею на платформу, заповнену учнями та їхніми родинами. Гаррі вдихнув знайомий запах і відчув, як поліпшується настрій... Нарешті він повертався...

— Сподіваюся, ніхто не спізниться, — стривожено мовила місіс Візлі, озираючись на ковану залізну арку, що дугою нависала над платформою і крізь яку заходили новоприбулі.

— Класний пес, Гаррі! — гукнув йому високий хлопець з копицею дрібних кісок.

— Дякую, Лі, — усміхнувся Гаррі, а Сіріус несамовито замахав хвостом.

— Ох, нарешті, — полегшено зітхнула місіс Візлі, — ось і Аластор з багажем, дивіться...

Муді низько натяг на свої різнокаліберні очі кепку носильника і шкутильгав крізь арку, штовхаючи візок з валізами.

— Усе гаразд, — пробурмотів він місіс Візлі і Тонкс, — Нам, начебто, ніхто не сів на хвіст...

Ще за кілька секунд на платформі з'явився містер Візлі з Роном та Герміоною. Вони майже розвантажили Дикозорів візок з багажем, коли прибули Фред, Джордж та Джіні з Люпином.

— Мали якісь проблеми? — прохрипів Муді.

— Жодних, — відповів Люпин.

— Я все ж повідомлю Дамблдорові про Стержиса, — пообіцяв Муді, — це вже вдруге на цьому тижні він не з'являється. Стає такий самий ненадійний, як і Манданґус.

— Що ж, бережіть себе, — потис усім долоні Люпин. Останнім він попрощався з Гаррі й поплескав його по плечу. — Ти теж, Гаррі. Будь обережний.

— Ніде не висовуйся і будь пильний, — потис Гарріну руку Муді. — І не забувайте всі — не пишіть нічого зайвого. Якщо в чомусь сумніваєтесь, то в листі краще про це взагалі не згадувати.

— Я така рада, що з вами всіма познайомилася, — сказала Тонкс, пригортаючи до себе Герміону й Джіні. — Маю надію, що скоро побачимось.

Пролунав останній свисток. Учні, що й досі були на платформі, поспішили у вагони.

— Швидко, швидко, — розгублено бурмотіла місіс Візлі, обіймаючи всіх підряд. Гаррі попався їй двічі. — Пишіть... будьте чемні... якщо забули щось, то ми вам вишлемо... залазьте вже, залазьте, мерщій...

Великий чорний пес раптом став на задні лапи, а передні поклав Гаррі на плечі, проте місіс Візлі підштовхнула Гаррі до дверей вагона й зашипіла: — Господи, Сіріусе, поводься як пес!

— До зустрічі! — гукнув Гаррі у відчинене вікно, коли поїзд рушив з місця, а Рон, Герміона й Джіні махали руками з-за його спини. Постаті Тонкс, Люпина, Муді, містера й місіс Візлі швидко зменшилися, але чорний пес іще мчав наввипередки з поїздом, метляючи хвостом. Люди на платформі реготали, дивлячись, як він женеться за вагоном, але колія зробила вигин, і Сіріус зник з очей.

— Йому не треба було приходити з нами, — стурбовано сказала Герміона.