Гаррі Поттер і орден Фенікса

— Не знаєш паролю — зайти не дозволю, — пихато сказала вона.

— Гаррі, я знаю! — Хтось задихано підбіг до нього ззаду, а коли Гаррі озирнувся, то побачив Невіла. — Знаєш, який пароль? До речі, я його, нарешті, можу запам'ятати... — Він помахав маленьким чахлим кактусиком, що його показував ще в поїзді. — Мімбулусмімблетонія!

— Правильно, — сказала Гладка Пані й відхилилася, відкривши за собою круглий отвір, крізь який і пролізли Гаррі з Невілом.

Ґрифіндорська вітальня мала той самий гостинний вигляд, що й завжди — затишна округла кімната у вежі, заставлена потертими м'якими кріслами та розхитаними старими столами. У каміні весело потріскував вогонь, а кілька учнів гріли біля нього руки перед тим як піднятися до своїх спалень.

З протилежного боку кімнати Фред і Джордж щось пришпилювали на дошку оголошень. Гаррі помахав їм на добраніч і пішов до хлопчачих спалень. Йому зараз було не до розмов. Невіл поплентався за ним.

Дін Томас і Шеймус Фініґан були вже у спальні й чіпляли на стіни біля своїх ліжок плакати та фотографії. Вони про щось розмовляли, коли Гаррі штовхнув двері, але миттю замовкли, щойно його побачили. Гаррі подумав, чи не про нього вони часом базікали, але потім вирішив, що помаленьку стає вже параноїком.

— Салют, — привітався він, а тоді підійшов до своєї валізи і відкрив її.

— Здоров, Гаррі, — озвався Дін, вдягаючи піжаму в кольорах команди "Вест Гем". — Як канікули?

— Непогано, — буркнув Гаррі, бо ж правдивий опис того, що сталося під час канікул, тривав би цілу ніч, а Гаррі було не до того. — А в тебе?

— Та все гаразд, — захихотів Дін. — Принаймні краще, ніж у Шеймуса. Він оце мені розповідав.

— А що там сталося, Шеймусе? — поцікавився Невіл, обережно ставлячи свою "Мімбулус мімблетонію" на тумбочку біля ліжка.

Шеймус відповів не зразу. Він щосили намагався вирівняти на стіні плакат квідичної команди "Кенмарські соколи". А тоді сказав, не обертаючись до Гаррі:

— Мама не хотіла, щоб я повертався.

— Що? — Гаррі, який саме скидав з себе мантію, завмер.

— Вона не хотіла, щоб я повертався до Гоґвортсу. Шеймус відвернувся від плаката й почав витягати з валізи піжаму, так і не дивлячись на Гаррі.

— А... чому? — здивувався Гаррі. Він знав, що Шеймусова мама й сама була чарівниця, тож не міг зрозуміти, чому вона повелася так по-дурслівськи.

Шеймус не відповів, доки не застібнув піжаму.

— Я думаю, — стримано мовив він, — що... через тебе.

— Як це через мене? — відразу перепитав Гаррі.

Його серце закалатало. Він невиразно відчув, ніби на нього щось насувається.

— Ну, — знову заговорив Шеймус, і далі уникаючи Гаррі, — вона... е-е... не тільки через тебе, а й через Дамблдора...

— То вона вірить "Щоденному віщунові"? — запитав Гаррі. — Думає, що я брехун, а Дамблдор — старий дурень?

Шеймус глянув на нього.

— Так, щось таке.

Гаррі нічого не сказав. Він шпурнув чарівну паличку на тумбочку біля ліжка, скинув мантію, сердито запхнув її у валізу й одягнув піжаму. Як це йому обридло! Скільки можна на нього витріщатися й шепотіти в нього за спиною? Якби ж то вони знали, якби ж мали хоч найменше уявлення, як почувається він сам, він, з ким усе це відбувається... Що могла знати та дурепа, місіс Фініґан, розлючено подумав він.

Гаррі заліз у постіль і хотів було вже засунути запону, коли озвався Шеймус: — Слухай... то щотоді сталося, коли... ну, знаєш... з Седриком Діґорі й так далі?

Шеймусів голос звучав нервово й водночас нетерпляче. Дін, що схилився над валізою, шукаючи капці, неприродно застиг, і Гаррі знав, що той напружено прислухається.

— А чого ти мене питаєш? — різко перепитав Гаррі. — Читай собі "Щоденний віщун", як твоя мамуся, хіба не досить? Довідаєшся там усе, що хочеш знати.

— Не зачіпай мою маму, — огризнувся Шеймус.

— Я зачіпатиму кожного, хто називає мене брехуном, — відповів Гаррі.

— Не розмовляй зі мною таким тоном!

— Я розмовлятиму, як захочу, — вигукнув Гаррі, втрачаючи самовладання, і схопив з тумбочки чарівну паличку. — Якщо не хочеш бути в одній спальні зі мною — біжи до Макґонеґелки, нехай тебе переселить... щоб не турбувалася твоя мамуся...

— Дай моїй мамі спокій, Поттере!

— Що тут таке?

У дверях з'явився Рон. Круглими очима він глянув на Гаррі, що стояв навколішки на ліжку, цілячись чарівною паличкою в Шеймуса, а тоді на самого Шеймуса — той стояв, піднявши вгору стиснуті кулаки.

— Він ображає мою маму! — закричав Шеймус.

— Що? — перепитав Рон. — Чого б це Гаррі мав її ображати?.. Ми ж зустрічали твою маму, вона нам сподобалася...

— Це було ще до того, як вона почала вірити кожному слову з того смердючого "Віщуна"! — крикнув Гаррі.

— Ага, — Рон почав розуміти. — Ну... добре.

— Знаєш, що? — люто озвався Шеймус, з ненавистю глянувши на Гаррі. — Це правда, я не хочу бути з ним в одній спальні, бо він здурів.

— Шеймусе, це відпадає, навіть не починай, — застеріг Рон. Вуха в нього почервоніли — а це завжди була небезпечна ознака.

— Це я починаю? — закричав Шеймус, що, навпаки, увесь зблід. — Ти, може, віриш усім його вигадкам про Відомо-Кого? Думаєш, він нам каже правду?

— Так! Думаю! — сердито крикнув Рон.