Гаррі Поттер і орден Фенікса

Глянув на пергамент, знову торкнувся його пером, написав "Я не повинен брехати" — і вдруге відчув пекучий біль у руці. Слова знову врізалися йому в шкіру і знову ж таки зникли за кілька секунд.

Так було й далі. Знову й знову Гаррі писав на пергаменті слова не чорнилом, як він невдовзі збагнув, а власною кров'ю. І ці слова знову й знову врізалися йому в руку, зникали і з'являлися заново наступного разу, коли він торкався пером пергаменту.

За вікном кабінету запала темрява. Гаррі не питав, коли йому дозволять зупинитися. Навіть не дивився на годинника. Знав, що вона чекає від нього вияву слабкості, і не збирався їй показати найменшого такого знаку, хоч би й довелося просидіти тут цілу ніч, роздряпуючи собі руку цим пером...

— Підійдіть сюди, — нарешті звеліла вона, коли минуло вже, здавалося, кілька годин.

Він підвівся. Рука пекла й боліла. Глянув на неї і побачив, що рана загоїлась, але шкіра була криваво-червона.

— Руку, — звеліла вона.

Він простяг руку. Вона схопила її своєю. Гаррі аж здригнувся від дотику її грубих коротеньких пальців, унизаних потворними старими перснями.

— Ич! Бачу, писання не справило на вас належного враження, — усміхнулася вона. — Доведеться повторити процедуру завтра. Можете йти.

Гаррі мовчки вийшов з кабінету. Школа була безлюдна. Уже минула північ. Він поволі пройшов коридором, а коли завернув за ріг і був певний, що вона вже не чує його кроків, кинувся бігти.

*

Він не мав часу працювати над закляттям "щезник", не записав у щоденник жодного сну, не домалював посіпачки й не написав жодного реферату. Вранці пропустив сніданок, щоб нашкрябати в щоденнику хоч би зо два вигадані сни для першого уроку віщування, і був здивований, коли компанію йому склав розпатланий Рон.

— А чому ти не написав учора? — поцікавився Гаррі в Рона, який безтямно роззирався по кімнаті в пошуках натхнення. Учора, коли Гаррі повернувся до спальні, Рон уже міцно спав. Тепер же він пробурмотів щось про "працю над іншими предметами", низько схилився над пергаментом і нашкрябав кілька слів.

— Має вистачити, — буркнув він і закрив щоденника. — Написав, ніби мені наснилося, що я купував собі нове взуття. Тут вона не приплете нічого химерного, правда?

Разом вони побігли до Північної вежі.

— А як пройшло покарання в Амбриджки? Що вона змусила тебе робити?

Гаррі завагався на частку секунди, а тоді сказав: — Писати речення.

— Це ще непогано, — зрадів Рон.

— Угу, — буркнув Гаррі.

— Слухай... я й забув... на п'ятницю вона тебе відпустила?

— Ні, — сказав Гаррі.

Рон співчутливо застогнав.

Це був іще один поганий день для Гаррі. Він виявився серед найгірших учнів на трансфігурації, бо не мав коли працювати над "щезником". Цілу обідню перерву домальовував посіпачку, а тим часом професорки Макґонеґел, Граблі-Планка та Сіністра надавали їм нових домашніх завдань. Цього вечора Гаррі ніяк не зміг би їх виконати, бо мав відбувати друге покарання в професорки Амбридж. На додачу його ще впіймала за вечерею Анжеліна Джонсон. Довідавшись, що він не зможе прийти в п'ятницю, вона сказала, що прикро вражена таким його ставленням, бо сподівалася, що для гравців, які бажають залишатися в команді, тренування важливіші за будь-які інші справи.

— Я відбуваю покарання! — закричав їй услід Гаррі. — Чи ти думаєш, що мені більше подобається стирчати в одній кімнаті з тією старою ропухою, ніж грати в квідич?

— На щастя, ти просто переписуєш речення, — почала заспокоювати Гаррі Герміона, коли той бухнувся на лаву і з огидою подивився на біфштекс та на пиріг з нирками. — Це не така страшна мука...

Гаррі розкрив було рота, а тоді знову закрив і кивнув головою. Він сам не знав, чому не розповідає Ронові й Герміоні, що насправді відбувається в кабінеті Амбридж. Знав лише, що не хотів би побачити жах на їхніх обличчях, бо тоді йому ще важче було б відбувати кару, яка чекала на нього попереду. А ще невиразно відчував, що це їхня з Амбридж особиста справа, змагання за те, чия воля виявиться сильніша, і він не хотів, щоб професорка раділа, почувши, як він нарікає.

— Аж не віриться, що нам надавали стільки домашніх завдань, — розпачливо пробелькотів Рон.

— А чому ти нічого не зробив учора? — поцікавилася Герміона. — І взагалі, де ти був?

— Я був... ходив прогулятися, — ухильно відповів Рон. Гаррі виразно відчув, що не він один щось приховує.

*

Друге покарання було нічим не краще за перше. в Гаррі на руці почервоніла набагато раніше та ще й запалилася. Гаррі подумав, що навряд чи вона гоїтиметься так само добре, як учора. Незабаром рана роз'їсть йому руку і Амбридж, мабуть, буде задоволена. Але він жоднісінького разу не застогнав від болю і від часу прибуття в кабінет до виходу з нього, знову далеко за північ, не промовив нічого, крім "добрий вечір" та "на добраніч".