Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— За це тебе не віддадуть дементорам! Дементори для тих людей, що справді роблять погане. Вони охороняють чаклунську тюрму, Азкабан. Тобі не загрожує Азкабан, ти дуже…

Він знову почервонів і зірвав ще жменю листя. Тут у Гаррі за спиною щось зашаруділо, і він озирнувся. То посковзнулася Петунія, що ховалася за деревом.

— Туню! — здивовано й радісно вигукнула Лілі, а Снейп схопився на ноги.

— То хто тепер шпигує? —крикнув він. — Що тобі треба?

Петунія втратила дар мови, стривожена тим, що її викрили. Гаррі бачив, що вона шукає найдошкульніших слів.

— А що це ти, до речі, нап'яв? —запитала вона, показуючи на Снейпові груди. — Мамину блузку?

Голосно тріснуло і впала гілка, що була в Петунії над головою. Лілі закричала. Гілка вдарила Петунію по плечах, та хитнулась назад і залилася слізьми.

— Туню!

Але Петунія вже втекла. Лілі напосілася на Снейпа.

— Це ти так зробив?

— Ні, — він дивився на неї з викликом і водночас злякано.

— Це ти! — вона позадкувала від нього. — Це ти зробив! Ти зробив їй боляче!

— Ні… це не я!

Проте брехня не переконала Лілі. Востаннє обпаливши його лютим поглядом, вона побігла з гаю за сестрою, а Снейп залишився, розгублений і жалюгідний…

І знов усе змінилося. Гаррі озирнувся. Це була платформа дев'ять і три чверті, Снейп стояв, згорбившись, біля кощавої похмурої жінки з землистим обличчям, дуже схожої на нього. Снейп дивився на сім'ю з чотирьох душ, що стояла поблизу. Дві дівчини про щось говорили, відійшовши трохи від батьків. Лілі, здається, про щось благала сестру.

Гаррі підступив ближче, щоб послухати.

— …вибач мені, Туню, мені так прикро! Послухай… — вона схопила сестру за руку й не випускала, хоч Петунія й намагалася вирватись. — Може, як я вже буду там… ні, ти послухай, Туню! Може, як я вже буду там, то піду до професора Дамблдора й переконаю його змінити думку!

— Я не… хочу… туди… їхати! —крикнула Петунія, вириваючи руку з сестриних лещат.—Думаєш, я хочу пертися в якийсь дурнуватий замок, щоб навчитися, як стати… як стати?…

її світлі очі поглянули на платформу, де нявчали на руках у господарів коти, тріпотіли крильми й ухкали одна на одну сови в клітках, де учні, дехто вже в довгих чорних мантіях, тягли валізи й скрині на яскраво—червоний потяг або радіс— ' но вітали одне одного, побачившись після літніх канікул.

— …думаєш, я хочу бути такою… такою почварою?

Лілі на очі навернулися сльози, і Петунія нарешті висмикнула свою руку.

— Я не почвара,—сказала Лілі.—Не кажи такого страшного.

— Бо ти туди їдеш, — з насолодою додала Петунія. — У спецшколу для почвар. Ти і той Снейпів хлопець… двоє виродків, ось хто ви такі. Це й добре, що вас відсіяли від нормальних людей. Нам так безпечніше.

Лілі подивилася на батьків, які зі щирим задоволенням розглядали платформу, насолоджуючись цим видовищем. Тоді знову глянула на сестру й заговорила пошепки з люттю в голосі:

— Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.

Петунія стала яскраво—червона.

— Благала? Я не благала!

— Я бачила його відповідь. Дуже чемну.

— Ти не мала права читати… — прошепотіла Петунія. — То особистий лист… як ти могла?…

Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.

— Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпо рила в моїй кімнаті!

— Ні… ми не нишпорили… — почала боронитися Лілі. — Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються…

— Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! — вигукнула Петунія, збліднувши. — Почвара! — ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків…

І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором "ІЬґвортського експреса", що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.

Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.

— Не хочу з тобою говорити, — сказала вона здавленим голосом.

— Чому?

— Туня мене н—ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамбддора. —Той що?

Вона зміряла його лютим поглядом. —А те, що вона моя сестра!

— Вона звичайна… — він вчасно спохопився. Лілі, що саме непомітно витирала очі, його не почула.

— Але ж ми їдемо! —сказав він, не в змозі стримати приємне збудження в голосі. — Оце головне! Ми їдемо в Гоґвортс!

Вона кивнула, витираючи очі, і, попри все, не могла не всміхнутися.

— Добре було б, якби ти потрапила в Слизерин, — Снейп зрадів, що в неї поліпшується настрій.

— Слизерин?

Якийсь хлопець, що досі сидів у купе, не виявляючи ніякого інтересу до Лілі і Снейпа, почувши це слово, повернувся до