Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— І робиш надзвичайно добре. Не думай, Северусе, що я недооцінюю ту небезпеку, якій ти постійно себе піддаєш. Давати Волдемортові нібито безцінну інформацію, приховуючи водночас найсуттєвіші деталі — такої роботи я не зміг би довірити нікому, крім тебе.

— Однак ти значно більше покладаєшся на хлопця, неспроможного освоїти блокологію, котрий чаклує дуже посередньо і має прямий зв'язок зі свідомістю Темного Лорда!

— Волдеморт боїться цього зв'язку, — відказав на це Дамблдор. — Нещодавно він на собі відчув, що для нього насправді означає можливість поділитися з Гаррі свідомістю. Це був біль, якого він ще не зазнавав ніколи. Він більше не наважиться опанувати свідомістю Гаррі, я в цьому переконаний. Принаймні, не таким чином.

— Я не зрозумів.

— Покалічена душа Лорда Волдеморта не витримує близького контакту з такою душею, як у Гаррі. Як не витримує

контакту язик із замерзлим металом або людська плоть з вогнем…

— Душа? Але ж ми говорили про свідомість, про розум!

— У випадку з Гаррі й Лордом Волдемортом, кажучи про одне, маєш на увазі й інше.

Дамблдор озирнувся, переконуючись, що вони самі. Дійшли вже майже до Забороненого лісу, а поблизу нікого не було

видно.

— Після того, як ти мене вб'єш, Северусе…

— Ти не хочеш мені нічого розповідати, і водночас сподіваєшся від мене цієї послуги! —огризнувся Снейп, і справжній гнів спалахнув на його худому лиці. — Дамблдоре, ти вважаєш, що це само собою зрозуміло! А може, я вже передумав!

— Ти дав мені слово, Северусе. До речі, про послуги, які ти пообіцяв зробити —ти ж нібито погодився пильнувати за нашим юним слизеринським другом?

Снейп ішов сердитий і бунтівний. Дамблдор зітхнув.

— Приходь до мене в кабінет, Северусе, об одинадцятій вечора, і ти не нарікатимеш, що я тобі не довіряю…

Вони знову опинилися в Дамблдоровому кабінеті. За вікнами було вже темно. Фоукс мовчав, Снейп сидів нерухомо, а Дамблдор ходив довкола нього й говорив.

— Гаррі не повинен нічого знати до останньої миті, поки це не стане необхідно, бо інакше де в нього візьметься сила зробити те, що він мусить зробити?

— А що він мусить зробити?

— Це залишиться поміж Гаррі і мною. А зараз слухай уважно, Северусе. Настане час… після моєї смерті… не сперечайся і не перебивай! Настане час, коли Лорд Волдеморт почне боятися за життя своєї змії.

— Наджіні? — здивувався Снейп.

— Саме так. Якщо настане час, коли Лорд Волдеморт пере стане посилати свою змію виконувати його накази, а три матиме її задля безпеки біля себе, під магічним захистом, тоді, гадаю, можна буде Гаррі сказати.

— Що сказати?

Дамблдор важко зітхнув і заплющив очі.

— Сказати, що тієї ночі, як Лорд Волдеморт намагався його вбити, а Лілі захистила його своїм життям, наче щитом, смертельне закляття рикошетом вразило самого Лорда Волдеморта, і часточка Волдемортової душі відкололася, щоб з'єднатися з єдиною живою душею, що залишалася в зруйнованому домі. Часточка Лорда Волдеморта живе в самому Гаррі, і саме через це він наділений здатністю роз мовляти зі зміями і має той зв'язок зі свідомістю Лорда Волде морта, якого він і досі ще не збагнув. І доки ця часточка душі, про яку не знає й сам Волдеморт, залишається поєднана з Гаррі й захищена ним, Лорд Волдеморт не може померти.

Здавалось, ніби Гаррі стежить за цими двома чоловіками з кінця довжелезного тунелю, так далеко були вони від нього й так дивно відлунювали в його вухах їхні голоси.

— Отже, хлопець… хлопець має померти? — незворушно запитав Снейп.

— До того ж, від руки Волдеморта, Северусе. Це дуже суттєво.

Знову запала мовчанка. Тоді Снейп сказав:

— Я думав… усі ці роки… що ми оберігали його заради неї. Заради Лілі.

— Ми оберігали його, бо треба було його навчити, виховати, дати змогу випробувати свою силу, — пояснив Дамблдор, не розплющуючи очей. —Тим часом зв'язок між ними дедалі міцнішає, поширюється, наче вірус. Інколи мені здавалося, що він уже й сам це запідозрив. Якщо я в ньому не помиляюся, він так усе влаштує, що коли вже вирушить назустріч смерті, то це означатиме і справжній, остаточний, кінець Волдеморта.

Дамблдор розплющив очі. Снейп сидів, охоплений жахом. —Ти оберігав його життя, щоб він міг померти в належний час?

— Не треба так дивуватися, Северусе. Скільки людей по мерло в тебе на очах?

— Останнім часом люди помирали тільки тоді, як я не міг їх урятувати, — відповів Снейп і встав. —Ти мене використав.

— Тобто?

— Я шпигував заради тебе, брехав заради тебе, ризикував життям заради тебе. Усе це робилося буцімто для того, щоб син Лілі Поттер був у безпеці. А тепер ти мені кажеш, що вирощував його, наче свиню на забій…

— Це навіть зворушливо, Северусе, — серйозно сказав Дамблдор. — Невже ти таки зумів хлопця полюбити?

— Його? — вигукнув Снейп. — Експекто патронум!

З кінчика його чарівної палички вистрибнула срібна лань, опустилася на підлогу кабінету, оббігла навколо нього й вистрибнула у вікно. Дамблдор дивився, як вона відлетіла, а коли її срібне сяйво згасло, знову повернувся до Снейпа, і в очах у нього стояли сльози.

— Аж через стільки часу?

— Завжди, — відповів Снейп.