Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Гаррі зреагував інстинктивно: коли Крічер нахилився до коцюби біля каміна, він стрибнув на ельфа й притис його до підлоги. Герміонин крик додався до Крічерового лементу, однак Гаррі перекричав їх обох:

— Крічере, наказую тобі заспокоїтись!

Він відчув, що ельф завмер, і послабив хватку. Крічер лежав пластом на холодній кам'яній підлозі, а з його булькатих очей рікою текли сльози.

— Гаррі, пусти його! — прошепотіла Герміона.

— Щоб він відчихвостив себе коцюбою? — пирхнув Гаррі, стаючи біля ельфа навколішки. — Думаю, не варто. Так, Крічере, кажи правду: звідки ти знаєш, що це Манданґус Флечер украв медальйон?

— Крічер сам бачив! — зойкнув ельф, а сльози стікали з його рила в рот, повний сірих зубів. — Крічер бачив, як він вилазив з Крічерової комірчини з повними руками Крічеро—вих скарбів. Крічер сказав злодюзі зупинитися, але Манданґус Флечер зареготав і в—втік…

— Ти сказав, що це був медальйон "хазяїна Реґулуса", — допитувався Гаррі. — Чому? Де він узявся? Що з ним робив Реґулус? Крічере, сядь і розкажи мені все, що знаєш про цей медальйон і що з ним робив Реґулус!

Ельф сів, скрутився клубком, встромив мокре лице між коліна й почав гойдатися туди—сюди. Коли заговорив, голос його був глухий, однак цілком виразний у лункій тиші кухні.

— Хазяїн Сіріус утік звідси, то й скатертю дорога, бо він був поганий хлопець і мучив мою хазяєчку своїми брудними витребеньками. А от хазяїн Реґулус мав гідність. Він з по шаною ставився до доброго імені Блеків і до свого шляхет ного чистокровного походження. Роками він говорив про Темного Лорда, що мав вивести чаклунів зі схованки, щоб керувати маґлами й тими, хто був маґлівського роду… а як йому виповнилося шістнадцять, хазяїн Реґулус приєднався до Темного Лорда. Він був такий гордий, такий гордий, такий радий служити…

— Минув рік, і якось хазяїн Реґулус зайшов на кухню поба читися з Крічером — хазяїн Реґулус завжди добре ставився до Крічера. І хазяїн Реґулус сказав… він сказав…

Старий ельф загойдався ще швидше.

— …сказав, що Темному Лордові потрібен ельф.

— Волдемортові був потрібен ельф? — перепитав Гаррі і глянув на Рона й Герміону, спантеличених так само, як і він.

— О, так, — простогнав Крічер. — І хазяїн Реґулус добровільно зголосився віддати Крічера. Це була велика честь, сказав хазяїн Реґулус, велика честь для нього і для Крічера, котрий мав виконати те, що йому накаже Темний Лорд… а потім п—повернутися додому.

Крічер загойдався ще швидше, його дихання переривалося схлипуванням.

— Ото Крічер і подався до Темного Лорда. Темний Лорд не сказав Крічерові, що треба робити, а взяв Крічера з собою в печеру коло моря. А в тій печері була ще одна печера, а в ній велике чорне озеро…

Волосся в Гаррі на потилиці стало сторч. Здавалося, ніби Крічерів скрипучий голос долинає з—над тієї чорної води. Він бачив усе, що там відбувалося, ніби сам був при цьому присутній.

— …там був човен…

Авжеж, там був човен. Гаррі знав цей човен, примарно—зелений, крихітний, і зачаклований так, щоб перевозити до острівця посеред озера одного чаклуна й одну жертву. То он як Волдеморт перевірив надійність захисних чарів навколо горокракса: позичивши нікому не потрібну істоту, ельфа—домовика…

— Там, на острові, б—була чаша, повна якогось зілля. Т—темний Лорд примусив Крічера його випити…

Ельф затрусився з голови до п'ят.

— Крічер випив, а як випив, то побачив жахливе… у Крі чера всередині все палало… Крічер ридав і кликав хазяїна Реґулуса, щоб той його порятував, кликав хазяєчку Блек, але Темний Лорд тільки сміявся… він примусив Крічера випити все зілля до дна… вкинув медальйон у порожню чашу… і знову наповнив її зіллям.

— А тоді Темний Лорд поплив собі геть і покинув Крічера на острові…

Гаррі уявляв, як це було. Бачив, як зникало в пітьмі біле зміїне обличчя Волдеморта, як його червоні очі безжалісно дивилися на ельфа, що корчився в муках, і який умер би за кілька хвилин, якби скорився нестерпній спразі, що мучила жертв палючого зілля… але далі уява Гаррі не йшла, бо він не розумів, як це Крічер зумів урятуватися.

— Крічер хотів води, він підповз до краю острова й випив з чорного озера… і руки, мертві руки, висунулися тоді з води й затягли Крічера під воду…

— А як ти врятувався? — запитав Гаррі і не здивувався, що вимовив це пошепки.

Крічер підвів потворну голову й подивився на Гаррі великими, налитими кров'ю очима. —Хазяїн Реґулус звелів Крічеру повернутися,—відповів він.

— Я знаю… але як ти врятувався від інферіїв? Крічер, здається, не розумів.

— Хазяїн Реґулус звелів Крічеру вернутися, —повторив він.

— Я знаю, але…

— Та це ж очевидно, Гаррі! —здивувався Рон. — Він роз'явився!

— Але… в тій печері не можна було являтися чи роз'являтися, —засумнівався Гаррі, — інакше Дамблдор…

— Ельфівські чари інакші, ніж людські, — сказав Рон. — Тобто вони можуть являтися і роз'являтися навіть у Гоґвортсі, а ми не можемо.

Запала тиша, поки Гаррі перетравлював почуте. Як міг Волдеморт припуститися такої помилки? Та поки він міркував, крижаним голосом заговорила Герміона.