Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Ремусе, — боязко запитала Герміона, — чи все гаразд… ну, знаєш… між тобою і…

— Усе гаразд, дякую, — гостро відказав Люпин. Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді

Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному: —Тонкс завагітніла.

— Ой, як гарно! — пискнула Герміона.

— Прекрасно! — зрадів Рон.

— Поздоровляємо! — додав Гаррі.

Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:

— То… ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очіку ють, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.

Рон і Герміона подивилися на Гаррі.

— Я тільки… тільки хочу уточнити, — сказав він. — Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?

— Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, — відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю. — Гаррі, я не сумніваюся — Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.

— А я, —поволі протяг Гаррі, — сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.

Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам'ятати інтер'єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.

— Ти не розумієш, —сказав нарешті Люпин.

— То поясни, —наполягав Гаррі.

Люпин ковтнув слину.

— Я… я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.

— Ясно, — сказав Гаррі, — і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?

Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.

— Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!

Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.

— Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина… дитина…

Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.

— Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний… Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!

— Ремусе! — прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. — Не кажи так… чого б це дитина тебе соромилась?

— Ох, не знаю, Герміоно, — втрутився Гаррі. — Я б його, наприклад, соромився.

Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його

вдарив.

— Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, — сказав Гаррі, — то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько — член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив поки нути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?

— Та як… як ти смієш? — процідив Люпин. — Ідеться не про прагнення… небезпек чи особистої слави… як ти смієщ навіть думати…

— Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, урвав його Гаррі. —Хочеш зіграти роль Сіріуса…

— Не треба, Гаррі! — благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.

— Я сам собі не вірю, — не вгавав Гаррі. — Людина, що навчила мене боротися з дементорами — боягуз!

Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло — і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.

— Ремусе, Ремусе, вернися! — гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.

— Гаррі! — застогнала Герміона. — Як ти міг?

— Легко, — відповів Гаррі. Вік підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився оостіну. Він і далі тремтів від злості.

— Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.

— Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.

— Стійте… стійте… тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.

— Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.

— Він сам напросився, — огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади…

— Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що… хіба що в них немає виходу.