Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

Двері відчинила усміхнена жінка. Коли вона побачила Гаррі, лице її застигло, радість зникла, а натомість з'явився жах…

— Ґреґорович? — пролунав пронизливий холодний голос. Вона захитала головою; спробувала зачинити двері. Біла

рука міцно їх притримала, не давши захряснутись…

— Мені потрібен Ґреґорович.

— Er wohnt hier nicht mehr ! — закричала жінка, хитаючи головою. — Він тут не жити! Він тут не жити! Я його не знати!

Облишивши спроби зачинити двері, вона почала відступати вглиб темного коридору, а Гаррі насувався на неї, тримаючи в довжелезних пальцях чарівну паличку.

— Де він?

— Das weifi ich nicht! Він виїхати! Я не знати, я не знати! Він підняв паличку. Вона закричала. У коридор вибігло двоє маленьких дітей. Вона спробувала затулити їх руками. Спалахнуло зелене світло…

— Гаррі! ГАРРІ!

Він розплющив очі; сповз на підлогу. Герміона гатила в двері.

— Гаррі, відчини!

Він зрозумів, що, мабуть, кричав. Підвівся і відчинив. Герміона одразу ввірвалася у ванну, ледь не втративши рівноваги, і підозріло роззирнулася довкола. Рон забіг за нею й розгублено почав тицяти чарівною паличкою в кожен куток прохолодної ванної кімнати.

— Що ти тут робив? — суворо запитала Герміона.

— А що тут, на твою думку, роблять? —з удаваною бравадою відповів він.

— Ти верещав, наче тебе різали! — пояснив Рон.

— Та ну… Мабуть, задрімав чи…

— Гаррі, не треба мати нас за дурнів, — глибоко вдихнула Герміона. — Ми ще внизу зрозуміли, що в тебе заболів шрам, бо ти став білий, як стіна.

Гаррі сів на краєчку ванни.

— Що ж. Я бачив, як Волдеморт убив якусь жінку. Тепер, мабуть, уже повбивав усіх її рідних. Хоч йому це було ні до чого. Просто вони, як тоді Седрік, опинилися не там…

— Гаррі, не допускай, щоб таке повторювалося! — Гермі—онин голос луною пронісся по ванній кімнаті. —Дамблдор хотів, щоб ти захищався блокологією! Він вважав, що цей зв'язок небезпечний… Гаррі, цим може скористатися Волде—морт! Що доброго в тому, щоб бачити, як він катує і вбиває, чим це допоможе?

— Зате я знаю, що він робить, — пробурмотів Гаррі. —То ти навіть не намагаєшся його заблокувати?

— Герміоно, я не можу. Ти знаєш, що я поганий блоколог, у мене це ніколи не виходило.

— Бо ти не старався! — палко заперечила вона. — Я не розумію, Гаррі… тобі що, подобається мати цей особливий зв'язок, чи спорідненість, чи що там воно…

Вона затнулася від погляду, який він на неї кинув, коли підвівся.

— Подобається? — тихо перепитав він. — А тобі б таке сподобалося?

— Я… ні… вибач, Гаррі, я не хотіла…

— Я це ненавиджу! Ненавиджу, що він може влазити в мене, що я мушу бачити його, коли він найстрашніший. Але я цим скористаюся.

— Дамблдор…

— Забудь про Дамблдора. Це мій вибір, а не когось іншого. Я хочу знати, чому він полює на Ґреґоровича.

— На кого?

— Це закордонний майстер чарівних паличок, — пояснив Гаррі. — Він зробив Крумову паличку, і Крум вважає його генієм.

— Ти ж нібито сам казав, — утрутився Рон, — що Вол—деморт тримає десь під замком Олівандера. Якщо він уже має одного майстра паличок, навіщо йому інший?

— Може, він згоден з Крумом, може, думає, що Ґреґорович кращий… або думає, що Ґреґорович зуміє пояснити, що вчудила моя чарівна паличка, коли він за мною гнався, бо Олівандер цього не знає.

Гаррі глянув у тріснуте запорошене дзеркало й побачив, як Рон з Герміоною в нього за спиною обмінюються скептичними поглядами.

— Гаррі, ти постійно кажеш про те, що вчудила твоя паличка, — сказала Герміона, — але ж це ти її змусив! Чому ти ніяк не хочеш повірити у власну силу?

— Бо я знаю, що то був не я! І Волдеморт це знає, Герміоно! Ми обидва знаємо, що сталося насправді!

Вони гнівно дивилися одне на одного. Гаррі розумів, що він Герміону не переконав, і що вона зараз шукає аргументів і проти його теорії про власну чарівну паличку, і проти того, що він дозволяє собі проникати у Волдемортів мозок. На щастя для Гаррі, в розмову втрутився Рон.

— Облиш його, — порадив він їй. — Хай робить, що хоче. Але якщо ми збираємося завтра бути в міністерстві, то зараз треба ретельно обміркувати план.

Герміона дуже неохоче погодилася відкласти розмову на пізніше, хоч Гаррі не сумнівався, що вона знову накинеться на нього за першої—ліпшої нагоди. Та поки що вони спустилися в підвал на кухню, і Крічер нагодував їх тушкованим м'ясом та пирогом з мелясою.

Вони полягали спати пізно вночі, кілька годин провівши за обговоренням свого плану, аж доки вивчили його назубок і могли переказувати одне одному дослівно. Гаррі, що спав тепер у Сіріусовій кімнаті, лежав у ліжку, спрямувавши світло чарівної палички на стару фотографію батька, Сірі—уса, Люпина та Петіґру, і ще хвилин з десять бурмотів собі під ніс деталі плану. Проте, погасивши чарівну паличку, він думав не про багатозільну настійку, батончики—блювон—чики чи темно—сині мантії працівників технічної служби. Він думав про майстра чарівних паличок Ґреґоровича і чи довго той зуміє ховатися від Волдеморта, котрий так наполегливо його шукає.

Світанок настав непристойно швидко.

— Жахливий вигляд у тебе, — привітався Рон, коли зайшов у спальню будити Гаррі.