Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії

— Гаррі, — сіла вона біля нього навпочіпки й заговорила, ніби до важкохворого, — ти не думаєш, що тобою щось оволоділо, ні?

— Що? Ні! — обурився Гаррі. — Я пам'ятаю все, що ми робили, поки я його носив. А якби я був одержимий, то навряд чи розумів би, що зі мною діється. Джіні мені розповідала, що інколи вона нічого не могла пригадати.

— Гм, — подивилася Герміона на важкий медальйон. — Все одно, може, краще не носити його на собі. Може, сховати його десь у наметі.

— Не можна залишати горокракс, — рішуче заперечив Гаррі. — Якщо ми його загубимо, або його вкрадуть…

— Ну, добре, добре, — сказала Герміона й повісила медальйон собі на шию, сховавши під футболку. — Тоді будемо носити його по черзі, щоб ні в кого не залишався надовго.

— Чудово, — роздратовано буркнув Рон, — про це домовились. Тепер, може, подумаємо нарешті про їжу?

— Добре, але пошукаймо її в якомусь іншому місці, — сказала Герміона і зиркнула скоса на Гаррі. — Немає сенсу залишатися там, де аж кишить дементорами.

Врешті— решт вони розташувалися на ніч на занедбаному полі біля самотнього хутора, на якому зуміли роздобути яєць і хліба.

— Це ж не крадіжка, правда? — стурбовано запитала Герміона, коли вони вже поглинали смажені яйця з грін ками. — Я залишила в курнику під сідалом гроші.

Рон закотив очі і пробубонів з повнісіньким ротом:

— 'Емі…оно, не теа 'так 'е'еживати. 'озслабся!

І справді, набагато легше було розслабитися, добряче попоївши. Того вечора вони так реготали, що забули й про дементорів, а Гаррі почувався бадьорим і повним надій, коли заступав на першу нічну варту.

Це вони вперше зіткнулися з тим фактом, що повний шлунок сприяє гарному настрою, а порожній викликає сварки й роздратування. Для Гаррі це, власне кажучи, не було щось несподіване, бо в Дурслів він страждав від недоїдання частенько. Герміона порівняно добре витримувала вечори, коли їм не вдавалося роздобути нічого, крім ягід або черствого печива, хіба що спалахувала частіше та мовчала похмуріше. А от Рон звик смачно харчуватися тричі на день завдяки мамі і гоґвортським ельфам—домовикам, тому довгі періоди голодування робили його дратівливим і нерозсудливим. Коли ж не тільки бракувало їжі, а ще й наставала Ронова черга носити горокракс, він ставав просто нестерпний.

— То що далі? —постійно повторював він. Сам він не мав нових ідей, але сподівався, що Гаррі з Герміоною невпинно розроблятимуть нові плани, тоді як він сидітиме в гірких роздумах про обмежені запаси харчів. Відповідно Гаррі й Герміона цілими годинами безплідно намагалися здогадатися, де шукати інші горокракси і як знищити той, що вони вже мали. Розмови ці ставали дедалі нудніші й монотонніші через відсутність нової інформації.

Дамблдор казав Гаррі, що, на його переконання, Волдеморт заховав горокракси у важливих для нього місцях, тому вони постійно, наче монотонну молитву, повторювали назви місць, у яких, як їм було відомо, Волдеморт жив або бував. Сиротинець, де він народився й виховувався, ГЬґвортс, де він навчався, крамниця "Борджин і Берке", де працював після закінчення школи, а тоді Албанія, де він довгі роки перебував у вигнанні. Саме довкола цих місць і точилися їхні розмови.

— Ага, подамося в Албанію. Вистачить півдня, щоб обшукати всю країну, — саркастично кепкував з них Рон.

— Там нічого не може бути. Він зробив п'ять горокраксів ще перед вигнанням, а Дамблдор був переконаний, що шостий горокракс — це змія, — заперечила Герміона. — Ми знаємо, що змія не може бути в Албанії, бо вона переважно з Вол…

— Хіба я не просив не називати?!

— Добре! Змія переважно з Відомо—Ким… Щасливий?

— Не дуже.

— Навряд чи він щось заховав у "Борджина і Беркса", — Гаррі вже не раз висловлював цю думку, а зараз її повторив просто, щоб порушити напружену мовчанку. — Борджин і Берке — знавці темних предметів, вони одразу б розпізнали горокракс.

Рон недвозначно позіхнув. Ледве стримавшись, щоб чимось у нього не кинути, Гаррі повів далі:

— Я вважаю, що він міг щось заховати в Гоґвортсі. Герміона зітхнула.

— Гаррі, тоді б Дамблдор його знайшов!

Гаррі ще раз повторив аргумент, який уже не раз наводив на підтримку цієї теорії.

— Дамблдор сам мені зізнавався, що не знає всіх таємниць Гоґвортсу. Я кажу вам, якщо для Вол…

— А—а!

— Для ВЩОМО—КОГО, добре! —закричав Гаррі, втрачаючи терпець. —Так от, якщо для Відомо—Кого й існувало якесь важливе місце, то це був Гоґвортс!

— Ой, не сміши, — глузливо скривився Рон. — Школа?

— Так, школа! Це був його перший справжній дім, там його визнали особливим, школа значила для нього все, і навіть коли він її закінчив…

— Це ти говориш про Відомо—Кого? Чи, може, про себе? — в'їдливо запитав Рон. Він смикав за ланцюжок з горокрак—сом, що висів у нього на шиї. У Гаррі промайнуло бажання схопити його за цей ланцюжок і задушити.

— Ти нам розповідав, що Відомо—Хто просив Дамблдора дати йому якусь роботу після закінчення школи, — нагадала Герміона.

— Саме так, — підтвердив Гаррі.