Гаррі Поттер і таємна кімната

Не вірячи своєму щастю, Гаррі вилетів з кабінету і помчав коридором, а тоді сходами нагору. Вирватися з Філчевого кабінету, не отримавши жодного покарання, — це, мабуть, був своєрідний шкільний рекорд.

— Гаррі! Гаррі! Ну що, спрацювало?

З якогось класу випливла постать Майже-Без-голового Ніка. Позад нього Гаррі побачив уламки великої золотисто-чорної шафи, яку, здається, хтось скинув із чималенької висоти.

— Я переконав Півза розтрощити її саме над Філчевим кабінетом, — завзято похвалився Нік. — Подумав, що це відверне його увагу.

— То це був ти? — вдячно запитав Гаррі. — Так, усе спрацювало, мене навіть не покарали. Дякую, Нік!

Вони рушили разом уздовж коридору. Гаррі помітив, що Майже-Безголовий Нік і далі тримає в руках відмову сера Патрика.

— Якби я тільки міг якось допомогти тобі з тим Товариством мисливців без голови! — зітхнув Гаррі.

Майже-Безголовий Нік зненацька зупинився, і Гаррі пройшов просто крізь нього. Краще б він цього не робив: йому здалося, ніби він став під крижаний душ.

— Але ж ти можеш зробити щось для мене! — схвильовано сказав Нік. — Гаррі… може я прошу забагато… але ні… ти не погодишся.

— Що саме? — запитав Гаррі.

— Ну, якраз на цей Гелловін припадає рівно п'ятсот років з дня моєї смерті, — повідомив Майже-Безголовий Нік, випростуючись і набираючи по-важного вигляду.

— О, — вимовив Гаррі, не знаючи, сумувати чи радіти з цього приводу. — Справді.

— Я хочу відсвяткувати цей день в одному з най-просторіших підвалів. З усієї країни прибудуть мої друзі. Якби ти прийшов, це була б така честь для мене. Звісно, я був би радий бачити й містера Візлі та міс Ґрейнджер — але ж ти, мабуть, підеш на шкільний бенкет? — Він занепокоєно глянув на Гаррі.

— Ні, — швидко відповів Гаррі, — я прийду.

— Мій любий хлопче! Гаррі Поттер прийде на мої смертенини! Ох, — Нік завагався, хвилюючись, — чи не міг би ти нагадати серові Патрику, що я тобі здаюся дуже страшним і небезпечним?

— Зви… звичайно, — погодився Гаррі. Майже-Безголовий Нік просто засяяв.

— Смертенини? — заінтриговано перепитала Герміона, коли Гаррі нарешті переодягнувся і підійшов до них із Роном у вітальні. — Я певна, що небагато знайдеться живих людей, які бували на таких вечірках, — це буде так цікаво!

— Чого б це комусь хотілося святкувати день своєї смерті? — роздратовано спитав Рон, який саме робив домашнє завдання із зілля та настійок. — Це звучить смертельно нудно.

Дощ і далі періщив у вікна, за якими вже залягала суцільна темрява, але всередині усе видавалося яскравим і привітним. Вогонь, що палахкотів у каміні, освітлював численні м'які крісла, в яких сиділи учні, читаючи, розмовляючи, працюючи над домашніми завданнями, або, як Фред і Джордж Візлі, намагаючись з'ясувати, що станеться, коли нагодувати саламандру піротехнікою від Флібустьєра. Фред "визволив" з класу "Догляд магічних істот" чудову помаранчеву вогнетривку ящірку, яка тепер повільно тліла на столі, що його обступила купка цікавих учнів.

Гаррі почав розповідати Ронові й Герміоні про Філча й "Чари для чайників". Раптом саламандра зі свистом знялася в повітря і божевільно закрутилася по кімнаті, вивергаючи з себе іскри й гучні вибухи. Дивлячись на Персі, що аж захрип, лаючи Фреда й Джорджа, на яскраве видовище, витворене золотистими зірками, що струменіли з рота саламандри, і на її втечу до каміна, після чого залунали нові вибухи, Гаррі цілком забув про Філча й конверт із "Чарами для чайників".

*

Настав Гелловін, і Гаррі вже шкодував, що так необачно пообіцяв прийти на смєртенини. Ціла школа радісно готувалася до бенкету. Велика зала була прикрашена, як завжди, живими кажанами. З велетенських Геґрідових гарбузів вирізали ліхтарі, в яких могли спокійнісінько сидіти по троє осіб, а ще ходили чутки, ніби Дамблдор замовив для розваги трупу скелетів-танцюристів.

— Обіцянка є обіцянка, — рішуче нагадала Гаррі Герміона. — Ти сам сказав, що підеш на смєртенини.

Тож о сьомій годині Гаррі, Рон і Герміона проминули вхід до багатолюдної Великої зали, що привітно виблискувала золотими тарелями і свічками, і натомість попрямували до підвалів, де колись була в'язниця.

Перехід до місця, де мала відбутися вечірка Майже-Безголового Ніка, теж був освітлений свічками, хоча це і не створювало радісного настрою: чорні, високі й тонесенькі воскові свічки горіли яскраво-блакитним полум'ям, від якого навіть їхні живі обличчя ставали невиразними й примарними. Що далі вони йшли, то нижче опускалася температура. Здригнувшись, Гаррі щільніше закутався в мантію, і тут йому почувся звук, ніби тисячі кігтів шкрябають величезну класну дошку.

— Це що — така музика? — прошепотів Рон. Вони завернули за ріг і побачили Майже-Безголового Ніка, що стояв біля дверей, завішаних чорними оксамитовими портьєрами.

— Мої любі друзі, — скорботно привітався він, — заходьте, заходьте! Як добре, що ви прийшли!

Він скинув свого прикрашеного пір'їнами капелюха й уклонився, запрошуючи їх досередини.