Гаррі Поттер і таємна кімната

І справді, в бібліотеці була ціла група гафелпафців, які також були вільні від гербалогії, але аж ніяк не видавалося, що вони працюють. Крізь довгі ряди високих книжкових стелажів Гаррі міг бачити, що вони стулили докупи голови, захопившись якоюсь розмовою. Він не бачив, чи є серед них Джастін. Рушив туди, але тут до нього долинули уривки їхньої розмови. Зачаївшись у секції книг про невидимість, він зупинився, щоб послухати.

— Хай там як, — промовляв якийсь гладкий хлопець, — а я сказав Джастінові сховатися в нашій спальні. Тобто, якщо Поттер вибрав його наступною жертвою, то краще, нехай він якийсь час ніде не з'являється. Звичайно, Джастін сподівався, що таке може статися, і то ще відтоді, як бовкнув Поттерові, що він маґлівського роду. Фактично Джастін сам йому признався, що мав іти до Ітонського коледжу. Це, мабуть, не найкраща тема для розмов із спадкоємцем Слизерина, га?

— То ти справді думаєш, що це Поттер, Ерні? — схвильовано перепитала дівчина з білявими кісочками.

— Анно, — поважно відповів гладкий хлопець, — він — парселмовець. Усі знають, що це ознака чорного чаклуна. Чи ти коли-небудь чула про нормального чарівника, який розмовляв би зі зміями? А от Слизерина називали зміємовцем.

Усі загомоніли, а Ерні тим часом вів далі:

— Пам'ятаєте, що було написано на стіні? "Стережіться, вороги Спадкоємця". Поттер мав якусь сутичку з Філчем, і відразу після того стався напад на Філчеву кицьку. Той першокласник Кріві роздратував Поттера під час матчу з квідичу, він. сфотографував його в брудній калюжі, і відразу після цього стався напад на Кріві.

— Але ж він завжди був такий милий, — засумнівалася Анна, — та ще й примусив зникнути Відомо-Кого. Ну, як він може бути таким поганим, га?

Ерні загадково стишив голос, гафелпафці підсунулися ближче, і Гаррі теж підступив на крок, щоб почути слова Ерні.

— Ніхто не знає, як він вижив після нападу Відомо-Кого. Тобто, коли те сталося, він був ще немовлям. Його мало розірвати на дрібні кавалки. Тільки дуже могутній чорний чаклун міг би вижити після такого прокльону. — Ерні ще стишив голос, перейшовши майже на шепіт, і додав: — Ось, мабуть, чому Відомо-Хто так хотів його вбити. Боявся конкуренції з боку ще одного Лорда Темряви. Цікаво, які ще свої здатності приховує Поттер?

Гаррі не міг цього витримати. Голосно кахикнувши, він вийшов з-за полиць. І якби не був таким сердитим, картина, яку він побачив, здалася б йому кумедною: кожен без винятку гафелпафець завмер, неначе спаралізований, побачивши його постать, а обличчя Ерні стало білим, як молоко.

— Привіт, — сказав Гаррі. — Я шукаю Джастіна Фінч-Флечлі.

Найгірші побоювання гафелпафців явно підтверджувались. Усі вони перелякано глянули на Ерні.

— Що ти від нього хочеш? — тремтячим голосом запитав Ерні.

— Я хочу розповісти йому, що насправді сталося з тією змією в клубі дуелянтів, — відповів Гаррі.

Еоні закусив свої поблідлі губи, а тоді, глибоко вдихнувши, сказав:

— Ми всі були там. Ми бачили, що сталося.

— Тоді ви помітили, що після моїх слів змія відступила? — запитав Гаррі.

— Я тільки бачив, — уперто повторив Ерні, хоч і далі тремтів, — що ти розмовляв парселмовою і нацьковував змію на Джастіна.

— Я не нацьковував її! — вигукнув Гаррі, а його

голос гнівно задрижав. — Вона його навіть не торкнулася!

— Але лишалося небагато, — заперечив Ерні. — І якщо ти щось задумав, — додав він поспіхом, — мушу тобі сказати, що в моїй родині — ти можеш перевірити — дев'ять поколінь чарівниць і чаклунів, моя кров чиста, тому…

— Начхати мені на твою кров! — розлючено вигукнув Гаррі. — Чого б це я мав нападати на тих, хто маґлівського роду?

— Але ж ти ненавидиш тих маґлів, з якими живеш, — швидко вставив Ерні.

— Будь-хто, поживши в Дурслів, зненавидів би їх, — відповів Гаррі. — Хотів би я побачити тебе на своєму місці!

Він стрімко розвернувся й вилетів з бібліотеки, заслуживши несхвальний погляд мадам Пінс, яка витирала позолочену обкладинку великої книги заклинань.

Гаррі був такий розлючений, що йшов коридором наосліп, навіть не помічаючи, куди прямує. В результаті він зіткнувся з чимось великим і твердим, від чого аж відскочив на підлогу.

— О, привіт, Геґріде! — сказав Гаррі, підвівши голову.

Геґрідове обличчя майже цілком ховалося за вовняною вушанкою, покритою снігом, але це не міг бути хтось інший: адже його постать у шубі з кротячого хутра займала собою увесь коридор. Однією величезною рукою він тримав мертвого півня.

— Всьо файно, Гаррі? — поцікавився Геґрід, відсунувши з очей вушанку. — Чого ти не на уроці?

— Скасували, — відповів Гаррі, підводячись. — А ти що тут робиш?

Геґрід показав на півня.

— Цього семестру вбили вже другого, — пояснив він. — Або лисиці, або страхопуд-кровопивця. Мушу дістати дозвіл від директора, аби захистити курник чарами.

Геґрід уважніше придивився до Гаррі з-під своїх кошлатих засніжених брів:

— Ти певен, що всьо файно? Ти наче якийсь знервований?

Гаррі не мав сили переповідати все, що про нього казали Ерні й решта гафелпафців.