Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

— Віщування — дуже неточна галузь магії. Не буду приховувати, що я особисто її ледве терплю. Справжні провидці трапляються вкрай рідко, а професорка Трелоні...

Вона знову вмовкла, а тоді сказала вельми буденним тоном:

— Поттере, у тебе вигляд цілком здоровий. Отож вибач, що я не звільняю тебе від домашніх завдань. Але запевняю: у разі твоєї смерті виконувати їх необов'язково.

Герміона засміялася. Гаррі відчув себе трохи краще. Справді, без темно-червоного світла і дурманного запаху чаїнки не здавалися такими зловісними.

Проте слова професорки переконали не всіх. Рон і далі сидів сам не свій, а Лаванда прошепотіла:

— А як же тоді Невілова чашка?

Коли скінчився урок трансфігурації, вони злилися з юрбою, що бігла на обід до Великої зали.

— Роне, та не журися, — підсунула до нього тареля з тушкованим м'ясом Герміона. — Ти ж чув, що казала професорка Макґонеґел?

Рон наклав на тарілку м'яса, узяв виделку, але їсти не став.

— Гаррі, — мовив він тихим серйозним голосом, — але ж ти ніде не бачив великого чорного пса?

— Бачив, — відповів Гаррі. — Того вечора, коли пішов від Дурслів.

У Рона випала з рук виделка.

— То міг бути просто якийсь бездомний пес, — припустила Герміона.

Рон глянув на неї як на божевільну.

— Герміоно, якщо Гаррі бачив Ґрима, це... це дуже погано, — сказав він. — Мій... мій дядько Біліус його побачив і... через добу помер!

— Співпадіння, — безтурботно пирхнула Герміона, наливаючи собі гарбузового соку.

— Ти не розумієш, що кажеш! — почав сердитися Рон. — Ґрим може налякати до смерті будь-якого чаклуна!

— Саме так, — зверхньо мовила Герміона. — Вони бачать Ґрима і тут-таки вмирають зі страху. Ґрим не провісник, а причина смерті! А Гаррі й досі з нами, бо він не такий дурний, щоб, побачивши пса, подумати: "Мені гаплик!", і померти.

Рон аж рота роззявив, втупившись у Герміону, яка вийняла з портфеля новий підручник з числомагії, розгорнула його і підперла глечиком для соку.

— Як на мене, віщування — надто неточне й суперечливе, — промовила вона, шукаючи потрібну сторінку. — Суцільні вигадки, скажу я вам.

— З Ґримом у чашці все було ясно! — палко заперечив Рон.

— Ти не був такий певний, коли казав Гаррі, що то вівця, — незворушно відрубала Герміона.

— Професорка Трелоні сказала, що в тебе слабенька аура! Ти просто не можеш стерпіти, коли раптом виявляєшся повним профаном!

Рон зачепив болючу струну. Герміона жбурнула на стіл підручник, аж м'ясо й морква порозліталися з тарілок.

— Якщо задля оцінки з віщування треба вдавати, що бачиш у чаїнках ознаки смерті, то я краще туди не ходитиму! Ворожіння — це просто пшик порівняно з числомагією!

Герміона схопила портфель і гордо пішла геть.

Рон наморщив чоло.

— Що вона верзе? Вона ж на числомагії ще не була!

*

Приємно було по обіді вийти із замку. Після вчорашнього дощу небо було чисте й блідо-сіре, а волога травичка пружинила під ногами. Друзі прямували на свій перший урок з догляду за магічними істотами.

Рон і Герміона не розмовляли одне з одним. Гаррі мовчки крокував поруч. Похилою галявинкою вони наближалися до Геґрідової хатини на узліссі Забороненого лісу. Попереду замріли три до болю знайомі постаті, і Гаррі збагнув, що цей урок вони проведуть разом зі слизеринцями. Мелфой жваво про щось розповідав, а Креб з Ґойлом погигикували. Гаррі не мав сумніву щодо теми їхньої розмови.

Геґрід чекав учнів біля дверей своєї хижі. Він нетерпляче завмер у своєму плащі з кротячого хутра, а до ніг йому тулився пес Іклань.

— Рухайтеси! Рухайтеси! — підганяв він учнів. — Я маю для вас правдиву втіху! Буде файний урок! Усі вже тут? Тоді за мною!

На якусь мить Гаррі насторожено подумав, що Геґрід веде їх у Заборонений ліс. Гаррі на все життя вистачить тих жахіть, які там з ним сталися. Але Геґрід проминув дерева і за кілька хвилин вивів їх на якесь пасовисько. Там нікого не було.

— Прошу всіх стати довкола огорожі! — гукнув він. — Отак... аби всі всьо бачили. А тепер прошу розгорнути свої книжки...

— Книжки?! Це, тіпа, як? — пролунав холодно-лінивий голос Драко Мелфоя.

— Га? — перепитав Геґрід.

— Як ми маємо їх розгортати? — повторив Мелфой. Він витягнув свій примірник "Жахливої книги жахіть", міцно перев'язаний довгою мотузкою. Решта учнів теж повитягали книжки. Дехто, як і Гаррі, перетягли їх пасками, а інші запхали книжки в надійні торби або затисли їх величезними скріпками.

— Невже... невже ніхто з вас не може відкрити свою книгу? — зажурився Геґрід.

Учні похитали головами.

— Треба було їх погладити, — сказав Геґрід таким тоном, ніби це було цілком очевидно. — Дивіться...

Він узяв Герміонину книжку і здер з неї чароскоч. Книжка намірилася його вкусити, але Геґрід провів по корінцю своїм велетенським пальцем, і книжка, затремтівши, розгорнулася й завмерла на його долоні.

— Ох! Які ми всі були тупі! — почав глузувати Мелфой. — Карочє, їх треба було погладити! І як це ми не додумалися!

— А я... я си гадав, що вони такі кумедні, — невпевнено проказав Геґрід до Герміони.

— Ну так, неймовірно кумедні, блін! — кривлявся Мелфой. — Дуже дотепно — дати нам книжки, що намагаються відгризти руки!