Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

Тим часом Невіл, як і завжди на уроках зілля й настійок, накликав на себе чергову біду. Жахливішого предмета для нього не існувало, а те, що він страшенно боявся Снейпа, тільки погіршувало справу. Його настійка замість яскраво-зеленої стала...

— Оранжева, Лонґботоме! — Снейп на очах у класу зачерпнув трохи настійки, а тоді повільно вилив її назад у казенець. — Оранжева. Скажи мені, хлопче, ти справді такий нетямущий?! Я ж виразно сказав: одна щуряча селезінка! І дві-три краплі п'явчиного соку? Що мені робити, Лонґботоме, щоб до тебе нарешті дійшло?

Невіл почервонів і затремтів. Здавалося, він ось-ось заплаче.

— Пане професоре, — попросила Герміона, — я могла б Невілові допомогти...

— Міс Ґрейнджер, я не просив вас висловитися, — холодно відрізав Снейп, і Герміона, як і Невіл, зашарілася. — Наприкінці уроку, Лонґботоме, дамо пару крапель цієї настійки твоїй жабці. Може, хоч після цього ти порозумнішаєш.

У Невіла від жаху аж забило дух.

— Герміоно, допоможи! — простогнав він.

Шеймус Фініґан попросив у Гаррі мідні терези.

— Ти чув, що пишуть у "Щоденному віщуні"? — спитав він. — Начебто хтось бачив Сіріуса Блека.

— Де? — миттю озвалися Гаррі й Рон.

На тому боці стола нашорошив вуха Мелфой.

— Зовсім недалечко звідси, — збуджено прошепотів Шеймус. — Його побачила якась маґелка. Звісно, вона нічого не допетрала: подумала, що то звичайний злочинець і подзвонила на гарячу лінію. Та коли туди прибули з Міністерства магії, за Блеком і слід прохолов.

— Зовсім недалечко звідси... — повторив Рон, багатозначно глянувши на Гаррі. І, помітивши, що Мелфой підслуховує, додав: — Що, Мелфою? Тобі ще чогось нарізати?

Але Мелфой, злісно блиснувши очима на Гаррі, нахилився й просичав:

— Гей, Поттер, хочеш сам зловити Блека?

— Авжеж, — недбало озвався Гаррі.

Тонкі Мелфоєві губи скривилися в посмішці.

— На твоєму місці, — тихо вимовив він, — я б давно уже щось робив. Я б не сидів у школі, як чемнюсінький хлопчик, а скрізь би його шукав.

— Перестань патякати! — обурився Рон.

— Ти що, Поттер, не знаєш?— видихнув Мелфой, а його бляклі очі звузилися.

— Що не знаю?

Мелфой глузливо реготнув.

— Мабуть, не хочеш підставляти власну шию, — мовив він. — Карочє, сподіваєшся на дементорів? А я на твоєму місці помстився б. Я сам би його вистежив.

— Що ти таке верзеш? — розсердився Гаррі, але тут заговорив Снейп:

— У вас у казанцях уже всі компоненти. Тепер треба, щоб розчин трохи настоявся. Ви тим часом усе поприбирайте, а тоді випробуємо настійку Лонґботома...

Креб і Ґойл відверто зареготали, а бідолашний Невіл гарячково розмішував настійку. Герміона потайки шепотіла, що йому робити. Гаррі й Рон, усе поприбиравши, пішли до кам'яної раковини мити руки й черпачки.

— Що мав на увазі Мелфой? — зашепотів Гаррі, підставляючи руки під крижаний струмінь, що дзюркотів з гаргуйлевої пащі. — За віщо я мав би мститися Блекові? Він мені нічого не зробив... поки що.

— Він просто вигадує, — сказав Рон, — хоче, щоб ти зробив якусь дурницю...

Перед самим закінченням уроку Снейп підійшов до Невіла, котрий зіщулився біля свого казанця.

— Підходьте всі сюди, — звелів Снейп, поблискуючи чорними очима, — поглянемо, що станеться з жабкою Лонґботома. Правильно настояний розчин перетворить її на пуголовка. Якщо ж він усе наплутав — а я в цьому не сумніваюся, — то його жабка здохне.

Ґрифіндорці боязко приглядалися. Слизеринці були вельми збуджені. Снейп узяв Тревора, зачерпнув маленькою ложечкою Невілової настійки — вона була вже зелена — і влив її Тревору в пельку.

Запанувала тиша. Тревор проковтнув — лясь! — і на Снейповій долоні зазміївся пуголовок.

Ґрифіндорці шалено заплескали. Снейп невдоволено витяг з кишені флакончик, капнув на пуголовка якоїсь рідини, і Тревор знову став самим собою.

— П'ять очок з Ґрифіндору, — сказав Снейп, і на обличчях учнів зів'яли усмішки. — Міс Ґрейнджер, я ж казав не допомагати йому. Урок закінчено.

Гаррі, Рон і Герміона піднялися у вестибюль. Гаррі й далі обмірковував Мелфоєві слова, а Рон обурювався Снейпом.

— Зняти з Ґрифіндору п'ять очок, бо настійка була чудова! Чом ти не надурила його, Герміоно? Треба було сказати, що Невіл сам її зробив!

Але Герміона не відповідала. Рон озирнувся.

— А де вона?

Гаррі теж озирнувся. Їх минали інші учні, що прямували на обід до Великої зали.

— Вона йшла за нами, — спохмурнів Рон.

Повз них пройшов Мелфой у супроводі Креба і Ґойла. Він самовдоволено усміхався.

— Ось вона, — сказав Гаррі.

Захекана Герміона бігла по сходах нагору. Однією рукою вона стискала портфель, а другою мовби запихала щось у мантію.

— Як ти це зробила? — здивувався Рон.

— Що? — перепитала Герміона.

— Ти щойно була в нас за спинами, а тут раптом опинилася перед нами.

— Що? — Герміона трохи розгубилася. — Ну... просто я дещо забула й мусила вернутися. Ой! — Герміонин портфель раптом тріснув по шву. Гаррі не здивувався, адже там було напхано з десяток важезних книжок.

— Навіщо ти це все тягаєш? — запитав Рон.

— Та в мене ж он скільки предметів, — відповіла захекана Герміона. — Потримай, будь-ласка.