Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

— Встигати на всі уроки! — пояснив Рон. — Я чув, як вона зранку розмовляла з професоркою Вектор, викладачкою числомагії. Вони обговорювали вчорашній урок, але ж Герміона не могла там бути, бо сиділа з нами на догляді за магічними істотами! А Ерні Макмілан каже, що вона не пропустила жодного маґлознавства, хоч вони відбуваються одночасно з віщуванням, яке вона теж ніколи не пропускає!

Гаррі не було коли розгадувати загадку Герміониного розкладу, бо він саме мучився над дурнуватим Снейповим рефератом. Та наступної секунди його знову відволікли — цього разу Вуд.

— Погані новини, Гаррі. Я щойно говорив з професоркою Макґонеґел про "Вогнеблискавку". Вона... е-е... трохи на мене кричала. Сказала, що в мене хибні пріоритети. Вона вирішила, що мене більше хвилює кубок, ніж твоє життя. А що я такого сказав? — "Не біда, що мітла скине Гаррі, головне, щоб він першим зловив снича". — Вуд здивовано стенув плечима. — Вона зняла такий лемент... ніби я сказав щось жахливе. Тоді запитав, скільки вони ще триматимуть мітлу. — Вуд насупився, передражнюючи суворий голос професорки Макґонеґел: — "Рівно стільки, скільки буде потрібно!" — Знаєш, Гаррі, я думаю, що тобі треба замовити нову мітлу. Там на останній сторінці "Чарівної мітли" є бланк замовлень... Гарно, якби ти купив "Німбус-2001" — такий, як у Мелфоя.

— Я ніколи не літатиму на такому самому, як Мелфой, — рішуче заперечив Гаррі.

*

Січень непомітно перейшов у лютий, але холод залишався незмінним. Наближався матч із Рейвенкловом, а Гаррі ще й досі не замовив нової мітли. Після кожного уроку трансфігурації він розпитував професорку Макґонеґел, чи готова "Вогнеблискавка". Рон, хвилюючись, стояв поруч, а Герміона, відвернувшись, проходила повз них.

— Ні, Поттере, ще не готова, — сказала Макґонеґел, мабуть, уже вдвадцяте. — Ми вже знаємо, що там немає типових заклять, але професор Флитвік допускає, що вона зачаклована на так зване "жбурляття". Я відразу повідомлю, коли ми все завершимо. А поки що прошу дати мені спокій.

Та найгірше було те, що заняття з Люпином проходили не так успішно, як сподівався Гаррі. Він поступово навчився при появі дементора-ховчика викликати невиразну сріблясту тінь, але цей його патронус був заслабким, щоб дементора відігнати. Він просто висів напівпрозорою хмаринкою і неймовірно виснажував його. Гаррі сердився сам на себе: він не міг побороти прихованого бажання знову почути голоси своїх батьків.

— Ти надто вимогливий до себе, — суворо дорікнув йому Люпин на четвертому занятті. — Для тринадцятирічного чарівника навіть примарний патронус — величезне досягнення. Ти ж більше не зомліваєш!

— Я думав, що патронує буде... атакувати дементора, — пригнічено мовив Гаррі. — Прожене його...

— Справжній патронує так і робить, — пояснив Люпин. — Але за такий короткий час ти й так багато досяг. Якщо дементори з'являться на наступному матчі, ти зможеш їх трохи затримати й нормально приземлитися.

— Ви ж казали, що коли їх багато — з ними важче впоратися, — засумнівався Гаррі.

— Я в тобі цілком упевнений, — усміхнувся Люпин. — Ось бери... ти заслужив цей напій. Це з "Трьох мітел", ти ще такого не куштував...

Люпин вийняв з портфеля дві пляшчини.

— Маслопиво! — вирвалося в Гаррі. — Я його так люблю!

Люпин здивовано підняв брови.

— Е-е... Рон з Герміоною приносили мені з Гоґсміда, — швиденько збрехав Гаррі.

— Ага-а, — сказав Люпин з дещо підозрілим виглядом. — Випиймо за перемогу Ґрифіндору над Рейвенкловом! Хоч мені як учителю і не личить вболівати за якусь одну команду... — додав він поспіхом.

Вони мовчки цмулили маслопиво, і тут Гаррі вирішив спитати про те, що давно вже його турбувало.

— А що в дементора під каптуром?

Професор Люпин замислено відставив пляшку.

— Гм-м... Бачиш, ті, хто справді знають, ніколи нам про це не розкажуть. Розумієш, дементор відкидає свій каптур тільки для того, щоб застосувати свою останню і найстрашнішу зброю.

— Яку зброю?

— Її називають Цілунком дементора, — пояснив Люпин з кривою посмішкою. — Дементори застосовують її до тих, кого хочуть остаточно знищити. Я допускаю, що там під каптуром має бути щось подібне до рота, адже вони притискаються щелепами до вуст своєї жертви і висмоктують з неї душу.

Гаррі ледь не захлинувся маслопивом.

— Що?.. Вони вбивають?..

— Та ні, — відповів Люпин. — Значно гірше. Знаєш, людина може існувати й без душі, поки в неї діють мозок і серце. Але вона більше нічого не відчуває, не має жодних спогадів... нічого. Ти просто... існуєш. Як та порожня мушля. А твоя душа назавжди втрачена. .. вона зникла.

Люпин відпив ще трохи маслопива.

— Така ж доля чекає на Сіріуса Блека. Сьогодні про це написали в "Щоденному віщуні". Міністерство дало дементорам дозвіл виконати Цілунок, коли його знайдуть.

Гаррі приголомшено сидів, уявляючи тих, кому висмоктують через вуста душу. А тоді подумав про Блека.

— Він заслужив на це, — вирвалося в нього.

— Ти так гадаєш? — перепитав Люпин. — Ти справді думаєш, що можна заслужити такої кари?

— Так, — не роздумуючи, вигукнув Гаррі. — За... за певні злочини...