Глиняні ноги

— Авжеж, авжеж, звичайно, — сказав він трішечки непевним голосом. — Так, тобто це ж очевидно. Як двічі два. Але... е, ви здогадалися, що ще у ньому особливого? — завершив він, намагаючись не видати інтонаціями решток своєї надії.

— Ви маєте на увазі той факт, що він з’їхав з глузду?

— Ну, я й не думав, що він виграв би Чемпіонат Анк-Морпорка з розсудливості, — сказав Ваймз.

— Я маю на увазі, ваша милосте, що вони самі довели його до божевілля. Інші ґолеми. Вони не хотіли, але це виявилося його конструкторською вадою. Вони хотіли, щоб він умів і міг чи не все на світі. Він був для них як... дитина, я думаю. Уособлення всіх їхніх надій і мрій. І коли вони виявили, що він убивав людей... ну, для ґолема це — жахіття. Вони не повинні вбивати, і тут це скоїла їхня рідна глина...

— Хоча для живих у цьому немає нічого особливого.

— Але вони вклали в нього все своє майбутнє...

— Викликали, командоре? — пролунав голос Смішинки.

— А, авжеж. Це миш’як? — спитав Ваймз, передаючи їй пакунка.

Смішинка понюхала.

— Ваша милосте, це може бути миш’якова кислота. Звичайно, я маю провести аналіз.

— Я думав, кислоти мають плюскатися собі в яких-небудь баночках, — сказав Ваймз. — Е... що це у вас на руках?

— Лак для нігтів, ваша милосте.

— Лак для нігтів?

— Так точно.

— Е... гаразд, гаразд. Кумедно: я думав, він зелений.

— Зелене має не дуже добрий вигляд на пальцях, ваша милосте.

— Я про миш’як, Малодупку.

— О, миш’як буває яких завгодно кольорів. Сульфіди — це, ваша милосте, руди — бувають червоними, коричневими, жовтими або сірими. А якщо провести їхнє нітрування, тобто нагріти разом із селітрою, отримаєш миш’якову кислоту. І, ваша милосте, хмару гидкого диму, справді неприємного на запах.

— Небезпечна штука, — сказав Ваймз.

— Таки нічого приємного, ваша милосте, — погодилася Смішинка. — Але багато корисного. Кожум’яки, красильники шкір, малярі... Миш’як використовують не тільки для отруєнь.

— Дивно, що вся ця публіка не мре від нього як мухи, — зауважив Ваймз.

— О, ваша милосте зазвичай вони винаймають ґолемів...

Слова лишилися висіти в повітрі навіть після того, як Смішинка замовкла.

Ваймз спіймав погляд Моркви і став глухувато насвистувати крізь зуби. «Ось і маєш, — думав він. — Ми настільки переповнили себе запитаннями, що вони починають вихлюпуватися через вінця і перетворюватися на відповіді».

Він почувався таким живим, яким не почувався вже багато днів. Нещодавня розвага все ще відлунювала в його жилах, підштовхуючи мозок працювати. Він знав: це те саме друге дихання, яке приходить після того, як виснажишся. Ти настільки змучений, що перша ж адреналінова доза б’є тебе так, ніби на тебе звалився троль. У них уже напевне є все — всі деталі пазла. Краєчки, куточки, вся картинка. Все є і тільки чекає, щоби його склали докупи...

— А ці ґолеми, — сказав Ваймз. — Вони ж, мабуть, просто обсипані миш’яком?

— Цілком можливо, ваша милосте. Мені довелося бачити одного такого в Квірмійському відділенні Гільдії алхіміків, то, ха, у нього миш’як впікся в долоні, бо він протирав тиглі пальцями...

— Вони не відчувають жару, — замислено промовив Ваймз.

— Чи болю, — додав Морква.

— Це правда, — сказала Смішинка. Вона розгублено переводила погляд з одного співрозмовника на іншого.

— Їх неможливо отруїти, — продовжував Ваймз.

— І вони підкорюються наказам, — додав Морква. — Без розмов.

— Ґолеми роблять усю по-справжньому брудну роботу, — сказав Ваймз.

— Треба було згадати про це раніше, Смішинко, — заявив Морква.

— Ну, розумієте, капітане... Ґолеми просто є.

Ніхто не звертає на них уваги.

— Жир під нігтями, — промовив Ваймз, не звертаючись ні до кого персонально. — Старий подряпав свого вбивцю. Жир під нігтями. Жир із миш’яком.

Він подивився на свого записника, який так і лежав на столі. «Ось воно, — подумав він. — Те, чого ми не помітили. Ми шукали скрізь. Тож ми знайшли відповідь, але не здогадалися, що це — відповідь. І якщо ми не побачимо її просто зараз, то не побачимо вже ніколи...»

— З усією повагою, ваша милосте, але навряд чи це нам допоможе, — наче здалеку долинув до нього голос Смішинки. — Є дуже багато ремесел, де використовуються одночасно і миш’як, і жир.

«Щось, чого ми не помічаємо, — продовжував міркувати Ваймз. — Щось невидиме. Ні, не обов’язково невидиме. Щось, чого ми не помічаємо, бо звикли це бачити. Щось, що вбиває ночами...»

І тут до нього дійшло.

Він моргнув. Яскраві зірочки перевтоми змушували мозок функціонувати в чудернацький спосіб. Втім, логічне мислення вже все одно не спрацювало.